У ворожім таборі усе ще не знали, що сталося на Низу. Носилися посильні від Бару до Черкас і, навпаки, металися в Корсуні і Каневі та Білій Церкві, бо готувалося вальне рушення в оті болота Микитиного Рога для кінцевого і докорінного знищення схизми і збуйства та розорення осиного гнізда, іменованого Січчю.
Прискіпливо перевіряв і перекопський мурза Тугай-бей готовність своїх нукерів до походу в поміч Хмельницькому, обдумуючи останні настанови свого повелителя Іслам-Гірея. Тоді ж до Лубен, Сарен, Полтави, Ковеля, Чернігова, Луцька, Острога, Києва, Мозиря, Вінниці, Корсуня, Кам’янця-Подільського, Бара, Львова і багатьох інших міст неслися вітром кінні посланці з універсалами Богдана Хмельницького, в яких привідця повсталого козацтва закликав народ український до вального походу проти поневолювачів краю. Таки неслися, бо несли подих волі, котра започаткувалася на Січі, щоб розлитися на всі обшири рідної землі після чотирьохсот літ неволі, залишеної тут, на згарищах і попелищах, найбільшим злочинцем тринадцятого віку, великим Бату-ханом...
Кінець першої книги.
