— Робити зі мною?
— Ти не можеш залишитись у Форксі, Белло, — промовив Едвард заспокійливим тоном. — Вороги знають, де тебе там шукати. А що як хтось прослизне повз нас?
Моє серце впало в п’яти, і кров відлила від обличчя.
— Чарлі? — задихнулась я.
— Він буде з Біллі, — швидко запевнив мене Джейкоб. — Навіть якщо моєму батькові доведеться скоїти злочин, щоб доправити його туди, він це зробить. Але скоріш за все це не знадобиться. Буде субота, правильно? В цей день — матч.
— То це буде субота? — перепитала я, і в мене голова пішла обертом. Я була занадто спантеличена, аби контролювати всі свої думки, що розбігалися, мов таргани. Я похмуро подивилась на Едварда.
— От лихо! Пропадає твій подарунок на випускний.
Едвард засміявся.
— Добре, що ти згадала про це. Зможеш віддати квитки комусь іншому, — нагадав він.
У той момент мене осяяло натхнення.
— Анжелі та Бену, — вирішила я одразу. — Це принаймні примусить їх поїхати з міста.
Він торкнувся моєї щоки.
— Ти не зможеш евакуювати всіх, — промовив він тихим голосом. — Те, що ми хочемо сховати тебе, — лише пересторога. Я ж казав, що наразі ми не маємо жодних проблем. Перволітків усе одно не достатньо, щоб добряче нас розважити.
— То як щодо того, аби сховати Беллу в Ла-Пуші? — нетерпляче вставив Джейкоб.
— Вона занадто часто користувалась цим шляхом, — сказав Едвард. — Її сліди всюди. Аліса бачить лише дуже молодих вампірів, що ідуть на полювання, але хтось же їх створив. Вочевидь, за цим стоїть хтось досвідченіший. Хто б він не був, — Едвард зупинився, щоб поглянути на мене, — або хто б вона не була, цей «хтось» робитиме все для відвернення уваги. Аліса побачить, якщо він вирішить з’явитися особисто, але в ту мить ми можемо бути занадто заклопотані. Можливо, той «хтось» саме на це і робить ставку. Я не можу залишити Беллу там, де вона часто бувала. Її потрібно добре заховати, щоб важко було знайти… так, про всяк випадок. Навряд чи хтось її шукатиме, але я не хочу ризикувати. Я уважно дивилась на Едварда і, зморщивши лоба, слухала його пояснення. Він поплескав мене по руці.
— Це все для того, щоб бути якомога обережнішими, — пообіцяв він.
Джейкоб показав рукою на густий ліс на сході від нас, за яким відкривалися широчезні простори гори Олімпус.
— Тоді сховаймо її там, — запропонував він. — Є мільйони можливостей — місцин, де кожен із нас зможе з’явитися за хвилину, якщо в тому буде потреба.
Едвард похитав головою.
— Беллин запах сам по собі досить сильний, а перемішаний із моїм, узагалі стає особливим. Навіть якщо я її кудись віднесу, залишиться слід. Наші сліди є всюди навкруги, але в поєднанні з Беллиним запахом вони привертатимуть увагу. Ми поки не впевнені на всі сто відсотків, якою стежкою ітимуть перволітки, тому що вони самі досі не знають, який шлях обрати. Якщо вони наштовхнуться на її запах до того, як зустрінуться з нами…
Вони синхронно скривились та насупили брови.
— Розумієш, у чому труднощі?
— Повинен бути якийсь вихід, — пробурмотів Джейкоб. Він повернувся в бік лісу, скрививши губи.
Я похитнулась, не в змозі більше стояти на ногах. Едвард поклав руку мені на талію та притиснув ближче до себе, підтримуючи, щоб я не впала.
— Я повинен відвезти тебе додому, ти виснажена. Та й Чарлі скоро прокинеться…
— Почекай секундочку, — промовив Джейкоб, обертаючись назад до нас, його очі сяяли. — Мій запах викликає у вас огиду, правильно?
— Гм… непогана ідея, — промовив Едвард, втямивши натяк, і зробив кілька кроків уперед. — Це цілком можливо, — він обернувся в бік своєї родини і покликав:
— Джаспере!
Джаспер мав заінтригований вигляд. Він вирушив до нас, ліса йшла на півкроку позаду. На її обличчі знов виразно читалось незадоволення.
— Говори, Джейкобе, — кивнув йому Едвард.
Джейкоб обернувся до мене, на його обличчі відбивалася дивна суміш емоцій. Він, очевидячки, був схвильований своїм новим планом, яким би той не був, але і досі почувався зніяковіло від такої близькості його друзів-ворогів. Коли він простягнув руки до мене, прийшла моя черга насторожитись.
— Ми хочемо переконатись, чи зможу я заплутати запахи достатньо для того, щоб сховати твій слід, — пояснив Джейкоб.
Я з підозрою дивилась на його розкриті обійми.
— Белло, дозволь йому тебе понести, — попросив мене Едвард. Його голос був спокійним, але я відчувала в ньому приховану відразу.
Я насупилась.
Джейкоб закотив очі й нетерпляче нахилився, щоб підхопити мене на руки.