— Джейкоб Блек може дарувати тобі подарунки.
Це не було ані запитання, ані звинувачення. Просто констатація факту. Але я знала, що він згадує мій минулий день народження, коли я влаштувала істерику щодо подарунків. Я не хотіла, щоб мені їх дарували. Особливо Едвард. Це було цілком нелогічно, і певно ж, усе одно ніхто про мене не забув…
— Ти дарував мені подарунки, — нагадала я йому, — ти ж знаєш, що я люблю все, зроблене власноруч.
На секунду його губи скривилися.
— А як щодо тих, які були у використанні? Такі ти приймаєш?
— Що ти маєш на увазі?
— Цей браслет, — він провів пальцями навколо мого зап’ястка, — ти часто його носитимеш?
Я знизала плечима.
— Тому що ти не хочеш образити Джейкоба, — проникливо припустив він.
— Так, мабуть.
— Тоді чи не здається тобі, що це буде чесно, — спитав він, розглядаючи мою руку; він повернув її долонею вверх і пробіг пучками вздовж кровоносних судин на зап’ястку, — якщо я також тобі щось подарую?
— Подаруєш?
— Так, кулон — він нагадуватиме тобі про мене.
— Ти і так присутній у кожній моїй думці, мені не потрібні нагадування.
— Якщо я щось тобі подарую, ти його носитимеш? — наполягав він.
— А кулон точно вживаний?
— Так, якийсь час він належав мені, — Едвард посміхнувся своєю янгольською усмішкою.
Якщо це була лише реакція на подарунок Джейкоба, тоді я з радістю прийму кулон.
— Що завгодно, аби ти був щасливий.
— Ти помітила нерівність? — у його голосі почулось звинувачення. — Бо я помітив!
— Яку таку нерівність?
Його очі звузились.
— Всі, кому заманеться, мають право дарувати тобі подарунки. Всі, окрім мене. Я хотів зробити тобі подарунок на випускний, але не зробив. Це надзвичайно нечесно. Як ти це поясниш?
— Легко, — знизала я плечима. — Ти для мене — набагато важливіший, ніж будь-хто. І ти віддаєш мені себе. Це вже значно більше, ніж я заслуговую, і все, що ти даруєш, лише збільшує дисбаланс.
Він недовго аналізував сказане, а потім закотив очі.
— Те, як ти мене сприймаєш, просто смішно. Я спокійно жувала свій сніданок. Я знала, що Едвард не слухатиме, якщо я почну переконувати його в іншому.
Задзижчав телефон Едварда. Перш ніж відповісти, він подивився на номер.
— Алісо, що трапилося?
Він слухав, а я, чекаючи його реакції, раптово почала нервувати. Але те, що сказала Аліса, зовсім його не здивувало. Він кілька разів зітхнув.
— Я припускав щось таке, — відповів він їй, пильно дивлячись мені в очі, його брови несхвально звелися. — Вона розмовляла уві сні.
Кров прилила мені до обличчя. Що ж я цього разу сказала?
— Я про це подбаю, — пообіцяв він.
Коли він згорнув телефон, то подивився на мене трохи розлючено.
— Ти ні про що не хочеш зі мною поговорити?
Я секунду міркувала. Враховуючи попередження, яке Аліса робила мені минулої ночі, можна було здогадатися, чого вона телефонувала. І згадуючи той тривожний сон, що снився мені сьогодні весь день, — сон, у якому я скрадалася за Джаспером у надії, що він виведе мене на галявину крізь ліс, схожий на лабіринт, де я зможу знайти Едварда… Едварда і чудовиськ, які прагнуть мене убити, але про них я не турбувалась, тому що вже ухвалила рішення, — то я припустила, щó саме міг Едвард чути, доки я спала.
Я на секунду скривила губи, досі не готова зустрітися поглядом з Едвардом. Він чекав.
— Мені подобається Джасперова ідея, — нарешті промовила я. Він застогнав.
— Я хочу допомогти. Я повинна зробити хоч щось, — наполягала я.
— Те, що ми наражатимемо тебе на небезпеку, не допоможе.
— А Джаспер вважає, що допоможе. Він же знається на цьому. Едвард сердито подивився на мене.
— Ти все одно не зможеш мене стримати, — погрожувала я. — Я не збираюсь переховуватись десь у лісі, доки ви ризикуєте заради мене.
Раптово він почав боротися з усмішкою.
— Белло, Аліса не бачить тебе на галявині, вона бачить, як ти тиняєшся, загублена в лісі. Ти не зможеш знайти нас там, ми лише згаємо час, доки я шукатиму тебе, коли все закінчиться.
Я намагалась зберігати такий самий спокій, як і він.
— Це тому, що Аліса не брала до уваги присутність Сета Клірвотера, — чемно промовила я. — Якби вона це зробила, тоді, звісно ж, вона була б не в змозі побачити нічого. Але схоже на те, що Сет хоче бути на місці битви так само, як і я. Не думаю, що буде аж так важко переконати його показати мені дорогу.