Гнів спалахнув на Едвардовому обличчі, але потім він глибоко вдихнув і взяв себе в руки.
— Це б могло спрацювати… якби ти не сказала мені. Тепер я просто попрошу Сема дати Сетові спеціальні вказівки. Сет не зможе проігнорувати наказ, хай як би він того хотів.
Я приязно посміхнулась.
— А з чого б це Сем роздавав такі накази? Особливо коли я розкажу йому, як допоможе моя присутність на галявині? Я закладаюсь, що Сем ліпше зробить послугу мені, аніж тобі.
Едвард знов опанував себе.
— Можливо, ти права. Але я впевнений, що Джейкоб неодмінно віддасть такі самі накази, як я.
Я насупилась.
— Джейкоб?
— Джейкоб — другий за рангом у зграї. Він тобі ніколи не розповідав про це? Всі повинні підпорядковуватись його наказам так само, як і Семовим.
Едвард переміг і посміхався, сам це розуміючи. Я зморщила лоба. Джейкоб буде на його боці — в цьому єдиному разі, я була впевнена. І до речі, Джейкоб ніколи не розповідав мені про свій ранг.
Едвард скористався з того, що я на мить розгубилася, і продовжив підозріло рівним та заспокійливим голосом:
— Вчора я мав захопливу можливість зазирнути в думки всієї зграї. Це було цікавіше, ніж дивитись мильну оперу. Я й гадки не мав, як важко керувати такою величезною зграєю. Дух індивідуальності проти духу більшості… просто неймовірно.
Вочевидь, він намагався відвернути мою увагу. Я пильно дивилась на нього.
— Між іншим, Джейкоб має багато секретів, — промовив він, загадково посміхаючись.
Я не відповіла, лише дивилась і чекала влучного моменту, щоб висловити свої аргументи.
— До речі, ти вчора вночі помітила найменшого сірого вовка? Я коротко кивнула.
Він засміявся.
— Вони так серйозно сприймають усі свої легенди! А виявляється, є речі, до яких жодна легенда не змогла їх підготувати.
Я зітхнула.
— Гаразд, здаюсь. Що ти маєш на увазі?
— Вони беззаперечно приймають те, що лише прямі онуки перших вовкулак мають силу для трансформації.
— Що, трансформувався хтось, хто не є прямим нащадком?
— Ні. Вона — прямий нащадок. З цим усе гаразд.
Я розширила очі від здивування і кілька разів кліпнула.
— Вона?
Едвард кивнув.
— Так. І вона тебе знає. Її звати Лі Клірвотер.
— Лі — вовкулака! — вигукнула я. — Невже? Як давно? Чому Джейкоб не сказав мені?
— Є речі, які йому не дозволено розголошувати, наприклад, кількість вовків. Як я вже казав, коли Сем віддає наказ, ніхто не сміє його ослухатись. Джейкоб поводився дуже обережно, він намагався не думати ні про що таке, коли був поряд зі мною. Але після вчорашньої ночі це, певна річ, уже не має значення.
— Я не можу в це повірити! Лі Клірвотер!
Раптом я згадала, як Джейкоб говорив про Лі та Сема, і як поводився, коли набалакав зайвого: наприклад, коли сказав, що Сем має дивитись Лі в очі щодня, знаючи, як він порушив усі свої обіцянки… потім згадала Лі на кручі, сльозу, що блискотіла на її щоці, коли старий Квіл говорив про важкий тягар і про жертву, що приносять сини з роду квілеутів… І Біллі, що проводив час із Сью, бо в неї були неприємності з дітьми… так, те, що вони тепер стали вовкулаками, справді неприємність! Раніше я не дуже багато думала про Лі Клірвотер, лише співчувала її втраті, коли Гаррі помер, а потім мені знов було її шкода, коли Джейкоб розповів історію про те, як дивний імпринтинг між Семом та її кузиною Емілією розбив їй серце.
А тепер вона є частиною зграї Сема, тепер вона чує всі його думки… і не в змозі приховати своїх.
Це нестерпно, — сказав колись Джейкоб. — Жодної приватності, жодних таємниць. Усе, чого ти соромишся, виставлене на загальний огляд.
— Бідолашна Лі, — прошепотіла я.
Едвард пирхнув.
— Вона робить життя надзвичайно неприємним для решти зграї. Я не впевнений, що вона заслуговує на твоє співчуття.
— Що ти маєш на увазі?
— Для зграї це досить важко — поділяти всі свої думки. Більшість із них кооперується, цим полегшуючи собі життя. Навіть коли один із них навмисне злиться, це болісно для кожного.
— Вона має на те причини, — пробубоніла я, ставши на бік Лі.
— Так, я розумію, — відповів він. — Дія імпринтингу — це одна з найдивніших речей, які мені траплялися в житті, а бачив я багато дивних речей, — він похитав головою, висловлюючи зачудування. — Зв’язки, якими Сем пов’язаний зі своєю Емілією, просто неможливо описати, варто було б сказати, що він — її Сем. Він справді не мав вибору. Це нагадує мені «Сон літньої ночі»[21] і весь той хаос, що наробили любовні закляття фей… це як чари, — він посміхнувся. — Це почуття дуже схоже на те, що я відчуваю до тебе.
21
Комедія Вільяма Шекспіра, написана між 1594 та 1596, зареєстрована й опублікована в 1600. Комедія відома чудернацьким переплетенням мотивів античної міфології та літератури й англійського фольклору