РОЗДІЛ 20. КОМПРОМІС
Усе було готово.
Я спакувала речі для дводенного візиту «до Аліси», і моя сумка чекала на пасажирському сидінні пікапа. Квитки на концерт я презентувала Анжелі, Бенові та Майку. Майк збирався запросити ще й Джесику, отже, все йшло точно за планом, саме так, як я і сподівалась. Біллі позичив у старого Квіла Атеари човен і запросив Чарлі порибалити у відкритому морі, доки не почнеться вечірній матч. Коліна та Бреді, двох наймолодших вовкулак, залишили захищати Ла-Пуш, хоч вони і були тільки дітьми — їм обом виповнилось по тринадцять. Навіть при такому розклáді Чарлі був у більшій безпеці, ніж будь-хто у Форксі.
Я зробила все, що могла. Намагалась прийняти все як є і забути про те, що від мене не залежить, принаймні на сьогоднішній вечір. Так чи інак, за сорок вісім годин усе скінчиться. Ця думка майже заспокоювала. Едвард благав мене розслабитись, і я силкувалась виконати його прохання.
— Ми можемо на цю ніч забути про все, окрім нас двох? — просив він, вдивляючись у мене з усією силою свого погляду. — Мені здається, що нам завжди буде замало часу, проведеного саме так. Я маю бути з тобою. Тільки з тобою.
Погодитись із ним було нескладно, незважаючи на те, що я знала: простіше сказати, ніж справді полишити всі свої страхи позаду. В моїй голові були зараз зовсім інші питання, і те, що сьогодні вночі ми будемо лише вдвох, допоможе знайти на них відповіді.
Деякі речі змінилися.
Наприклад, я була готова.
Я була готова приєднатися до його родини і до його світу. Страх і провина, і муки сумління, які я зараз відчувала, багато чого мене навчили. Я мала чудову можливість зосередитися на цьому, коли пильно дивилась крізь хмари на місяць, відпочиваючи біля вовкулаки, — тоді я зрозуміла, що більше не панікуватиму. Наступного разу, коли щось або хтось знов вирішить нас скривдити, я буду готова. Буду помічницею, а не перешкодою. Едварду більше ніколи не доведеться вибирати поміж мною та своєю родиною. Ми будемо партнерами, як Аліса та Джаспер. Наступного разу і я зіграю свою роль.
Я почекаю, доки меч, занесений на моєю головою, заберуть, щоб Едвард був задоволений. Але в цьому немає необхідності. Я вже готова.
Не вистачає лише однієї маленької дрібнички.
Лише дрібничка, але є речі, які не зміняться ні за яких обставин: наприклад, те, як відчайдушно я його кохаю. В мене було достатньо часу, аби обміркувати, чому Джаспер та Еммет заклалися на мене, й аби усвідомити те, що я втрачу, припинивши бути людиною, і те, чого я втрачати не хочу. Я твердо знала, який саме людський досвід я хочу отримати, перш ніж стану не-мертвою.
Тож нам було над чим попрацювати сьогодні вночі. Після всього, що я бачила впродовж останніх кількох років, я більше не вірила в слово «неможливо». Щоб зупинити мене тепер, знадобиться щось суттєвіше.
Ну добре, якщо відверто, можливо, все буде дещо складнішим, ніж я собі уявляю. Але я збиралась спробувати.
Оскільки я була так рішуче налаштована, не дивно, що коли ми під’їжджали до Едвардового будинку, я була знервована. Я досі не знала, як здійснити те, що замислила, і це забезпечувало мені нервове збудження. Едвард усівся на пасажирське сидіння і воював з посмішкою, дивлячись на те, як повільно я їду. Я здивувалась, але він не наполягав на тому, щоб самому сісти за кермо, — здавалось, що сьогодні моя швидкість повністю його задовольняла.
Коли ми нарешті досягли будинку, вже смеркло. Незважаючи на це, газон перед будинком яскраво сяяв од світла, що лилося з усіх вікон.
Не встигла я заглушити двигун, я Едвард уже був біля моїх дверцят, відчиняв їх. Однією рукою він допоміг мені вилізти з машини, другою підхопив мою сумку з сидіння авта і перекинув її через плече. Його вуста знайшли мої, і я лише почула звук від того, що він штовхнув дверцята машини, зачиняючи їх за мною.
Не перериваючи поцілунку, він підняв мене на руки, наче вклав у колиску, і поніс до будинку.
Чи були вхідні двері відімкнені? Я не знаю. Однак ми були вже всередині, в мене крутилась голова. Я нагадала собі не забувати дихати.
Поцілунок не налякав мене. Він не був схожий на поперед ні, коли я відчувала, як страх та паніка виповзають із-під Едвардового контролю. Його губи більше не були напруженими, вони були палкими, ніби він був так само, як і я, схвильований і захоплений тим, що сьогодні ми лише вдвох. Едвард продовжував цілувати мене впродовж кількох хвилин на вході, він був менш обережним сьогодні, я відчувала лише холодні й нетерплячі вуста.
Я вже почувалася трохи оптимістичніше. Ймовірно, отримати те, що я хочу, буде не так уже і складно, як я очікувала.