Я зціпила зуби.
— А я кажу, обговорюється, — прогарчала я. І підняла долоні, щоб розстібнути ґудзика на своїй блузі.
Едвард схопив мене за руки і притиснув їх до боків.
— А я кажу, ні, — рішуче заперечив він.
Ми сердито витріщались одне на одного.
— Ти сам хотів знати, — зауважила я.
— Я гадав, це буде щось хоч трохи реалістичне.
— Отже, ти можеш попросити про будь-яку безглузду річ, якої хочеш ти, — на кшталт одруження, — а от мені не дозволено навіть обговорити те, чого хочу я…
Доки я вичитувала, він склав мої руки разом, утримуючи їх однією своєю, а другою затулив мені рота.
— Ні, — його обличчя зробилось кам’яним.
Я глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись. І коли гнів почав танути, я відчула дещо ще.
Лише хвилина, і я збагнула, чому я знову дивлюсь у підлогу, чому обличчя знов палає, чому я відчуваю важкість у шлунку, чому очі стали вологими, чому мені раптом захотілось тікати геть із кімнати.
Відмова прошила мене підсвідомо і дуже боляче.
Я знала, що це нерозумно. Ми вже неодноразово обговорювали те, що у будь-яких ситуаціях моя безпека — перш за все. Досі я ніколи не виказувала такої чутливості. Я втупилась у золотаве простирадло на ліжку, що так личило до Едвардових очей, намагаючись прогнати рефлективну реакцію, яка казала мені, що я непотрібна і небажана.
Едвард зітхнув. Його рука з мого рота пересунулась на підборіддя, він трохи підняв моє обличчя, доки я не поглянула на нього.
— Що тепер?
— Нічого, — пробурмотіла я.
Він довго старанно досліджував моє обличчя, а я невдало намагалась відвернутися від його пильного погляду. Раптом його брова поповзла догори, а вираз обличчя зробився наляканим.
— Я образив твої почуття? — вражено запитав він.
— Ні, — збрехала я.
Знагла — так швидко, що я навіть не встигла зрозуміти, як це трапилось, — однією рукою він пригорнув мене до плеча, а другою вже заспокійливо гладив мене по щоці.
— Ти знаєш, чому я мушу сказати «ні», — тихо прошелестів він. — Ти ж знаєш, що я також тебе хочу.
— Справді? — прошепотіла я голосом, повним сумнівів.
— Звісно ж, хочу, ти ж моя дурненька, гарненька, суперчутлива дівчинко, — він засміявся, і його голос одразу став змовницьким. — Хто ж тебе не хоче? В мене таке відчуття, що в мене за спиною вже вишикувалась черга претендентів на моє місце, які тільки і чекають, щоб я схибив… Ти занадто бажана, це до добра не доведе.
— Ну, і хто тепер дурненький? — відповіла я, засумнівавшись, чи можна додати до слів «незграбна», «сором’язлива» та «недотепна» слово «бажана» в чиємусь нотатнику.
— Може, мені зробити публічну заяву, щоб ти повірила? Розказати тобі, чиї імена будуть у переліку? Деякі з них ти чудово знаєш, але деякі можуть тебе і здивувати.
Я відірвала голову від його грудей із кислим виразом обличчя.
— Ти просто намагаєшся мене відвернути від розмови. Повернімося до справи.
Едвард зітхнув.
— Скажи мені, щó я зрозуміла неправильно? — я намагалась говорити відсторонено. — Твої вимоги — це шлюб, — (я не могла вимовити це слово, не скривившись), — сплата за моє навчання, додатковий час, і ще ти був би не проти, якби мій транспортний засіб пересувався трохи швидше, — я питально звела брови. — Я все перелічила? Величезний список вийшов, скажу я тобі.
— Вимогою є лише перший пункт, — здавалося, Едварду важко зберігати спокій. — Усі інші — лише прохання.
— А моя єдина, нещасна, малесенька вимога — це…
— Вимога? — перервав він мене, раптово знов зробившись серйозним.
— Так, вимога.
Його очі звузились.
— Для мене одруження — важкий крок. І я не збираюсь погоджуватись, доки не отримаю щось навзамін.
Він нахилився, щоб прошепотіти щось мені на вухо.
— Ні, — оксамитовим голосом прошелестів він. — Зараз це неможливо. Пізніше, коли ти будеш не така вразлива. Белло, будь терплячою.
Я намагалася зберегти свій голос твердим та розважливим.
— Але саме в цьому і проблема, розумієш? Коли я буду менш вразлива, я вже не буду тією Беллою, якою є зараз. Уже не буду! І я не знаю, ким я стану тоді…
— Ти залишишся тією ж Беллою, — пообіцяв він.
Я насупилась.
— Якщо я зайду так далеко, що захочу вбити Чарлі, й за першої ж можливості вип’ю кров із Джейка або Анжели, де правда в твоїх словах?
— Це минеться. І сумніваюся, що тобі захочеться пити собачу кров, — він удавано здригнувся на саму думку. — Навіть перволітком ти матимеш вишуканіший смак, щоб опуститися до цього.