Але я помилилась.
Вуста Едварда вже не були ніжними; в тому, як тепер рухались його губи, було щось нове, в тих рухах поєднувалися спротив і відчайдушність. Я зімкнула руки в нього на шиї і діткнулась його своїм палаючим тілом, і мені здалося, що сьогодні його шкіра холодніша, ніж завжди. Я вся тремтіла, але не від холоду.
Він не припиняв мене цілувати. Це мені необхідно було відірватися, щоб хапнути ковток повітря. Навіть тоді Едвардові вуста не відривались від моєї шкіри, вони просто перемістились на шию. Збудження від перемоги було дивовижно сильним, я відчувала себе могутньою. Хороброю. Мої руки більше не тремтіли, цього разу я впоралася з ґудзиками на його сорочці швидко і вправно, мої пальці торкнулись досконалої поверхні його льодяних грудей. Він був занадто гарним. Яке там слово він щойно промовив? Нестерпно — ось яке. Так, його краса була просто нестерпною…
Я повернула його вуста назад до моїх, і мені навіть здалось, що він такий самий нетерплячий, як і я. Одна його рука і досі була на моєму обличчі, а другою він обнімав мене за талію, притуляючи дедалі міцніше до себе. Через це було трохи незручно дотягтися до ґудзиків на моїй блузці, але немає нічого неможливого.
Холодні залізні кайдани замкнулись на моїх зап’ястках і підняли руки за голову, яка зненацька опинилась на подушці. Його губи знов притулились до мого вуха.
— Белло, — прошепотів Едвард, голос його був м’яким та оксамитовим. — Чи не могла б ти, будь ласка, припинити роздягатися?
— Ти хочеш сам це зробити? — сконфужено запитала я.
— Не сьогодні, — м’яко відповів він. Тепер його вуста рухались повільніше, він цілував мою щоку, вся наполегливість зникла.
— Едварде, не… — почала я була сперечатися.
— Я не кажу «ні», — підбадьорив він мене, — я просто кажу «не сьогодні».
Доки моє дихання ставало повільнішим, я міркувала над його словами.
— Назви мені хоч одну причину, чому сьогоднішня ніч гірша за будь-яку іншу, — я досі важко дихала, і це зробило роздратування в моєму голосі менш помітним.
— Я не вчора народився, — він тихо засміявся мені на вухо. — Як ти гадаєш, хто з нас двох менше хоче дати іншому те, що він хоче? Ти щойно пообіцяла вийти за мене заміж до того, як із тобою відбудуться зміни, але якщо я дам тобі те, що ти хочеш сьогодні, де гарантії того, що вранці ти не побіжиш до Карлайла? Я, безсумнівно, виконаю твоє бажання з меншою неохотою. Отже… ти перша.
Я голосно й гнівно видихнула.
— Ти хочеш, щоб я спочатку вийшла за тебе заміж? — з сумнівом перепитала я.
— Така угода, або ти її приймаєш, або ні. Це і є компроміс, пам’ятаєш?
Він обвив свої руки навколо мене і почав цілувати — доволі провокаційно. Занадто переконливо — це було примусом, насильством. Я намагалась зберегти голову ясною… і поступилась швидко та цілковито.
— Мені справді здається, що це погана ідея, — видихнула я, коли він дав мені доступ до повітря.
— Я не здивований, що тобі так здається, — самовдоволено всміхнувся він. — В тебе вузький світогляд.
— Як це могло статися? — пробуркотіла я. — Я гадала, що сьогодні вперше в житті все ітиме за моїм планом, і ось несподівано…
— Ти заручена, — закінчив він фразу за мене.
— Фу! Будь ласка, не кажи цього вголос.
— Ти плануєш забрати свої слова назад? — вимогливо промовив він і відхилився, щоб краще бачити моє обличчя. Схоже було, що ситуація його розважає. Він отримував задоволення.
Я суворо поглянула на нього, ігноруючи те, як моє серце реагує на його посмішку.
— То що, забираєш? — наполягав він.
— Ой-йой! — простогнала я. — Ні, не забираю. Тепер ти щасливий?
Його усмішка просто засліплювала.
— На сьомому небі.
Я знов застогнала.
— А ти зовсім не щаслива?
Він іще раз поцілував мене, перш ніж я відповіла. Ще один дуже переконливий поцілунок.
— Трошки, — припустила я, коли знов отримала змогу говорити. — Але не через одруження.
Едвард знову поцілував мене.
— В тебе немає відчуття, що сьогодні все навпаки? — засміявся він. — Зазвичай ти мусиш мене вмовляти, а я відмовляюся.
— З нами трапляється багато чого, чого не трапляється з людьми зазвичай.
— Це точно.
Едвард іще раз поцілував мене і продовжував доти, доки моє серце знов не почало калатати, а до шкіри не прилила кров.
— Послухай, Едварде, — промуркотіла я улесливим голосом, коли він зупинився, щоб поцілувати мою долоню. — Я сказала, що вийду за тебе заміж, і я вийду. Обіцяю. Присягаюсь. Якщо хочеш, можу підписати угоду власною кров’ю.