— Звучить досить просто. І чому я раніше про це не подумав?
Він посміхався мені, доки я не здалась і сердито не хмикнула:
— Отже, ти не спатимеш зі мною, доки ми не одружимось. Правильно?
— Формально я ніколи не зможу спати з тобою.
Я закотила очі.
— Дуже зріле зауваження, Едварде.
— Але не враховуючи деталей — так, ти зрозуміла все правильно.
— Мені здається, в тебе є якась потаємна думка.
Його очі невинно розширились.
— Ще одна?
— Ти знаєш, що могло б прискорити процес, — звинуватила я його.
Він намагався не посміхатись.
— Є лише одна річ, здійснення якої я хотів би прискорити, всі інші можуть чекати хоч вічність… але ти маєш рацію, твої нетерплячі людські гормони — мої найліпші союзники у цій справі.
— Не можу повірити, що все це відбувається зі мною. Коли я думаю про Чарлі… та Рене! Можеш собі уявити, що подумає Анжела? Або Джесика? Тьху! Я вже чую ті чутки, що скоро поповзуть.
Він звів брову, дивлячись на мене, і я знала чому. Яка різниця, що подумають про мене вони, якщо я скоро поїду і ніколи не повернусь? Невже я така чутлива, що не витримаю кількох тижнів косих поглядів та завуальованих розпитувань?
Може, це б і не гризло мене так сильно, якби я не знала, що і я разом із ними поблажливо би пліткувала про будь-яку іншу дівчину, що виходить заміж цього літа.
Жах. Виходить заміж цього літа! Я здригнулась.
І ще, можливо, це б не гризло мене так сильно, якби я не здригалась на саму думку про одруження.
Едвард урвав моє самоїдство.
— Це не мусить бути грандіозна подія. Мені не потрібні фанфари. Ти можеш нікому не казати, і нічого загалом не зміниться. Ми поїдемо у Вегас, ти можеш одягнути старі джинси, і ми попрямуємо до каплиці, де навіть із машини виходити не доведеться. Я просто хочу, щоб усе було офіційно, щоб ти належала мені — і більше нікому.
— Офіційніше, ніж у нас із тобою, вже і бути не може, — пробуркотіла я. Але його пропозиція була не такою вже й кепською. — От тільки Аліса розчарується.
— Ми про це поміркуємо, — він благодушно розсміявся. — Сподіваюсь, зараз тобі обручка не потрібна?
Мені довелося було проковтнути клубок у горлі, перш ніж я змогла говорити.
— Правильно сподіваєшся.
Вираз мого обличчя розвеселив його.
— От і добре. Я надіну її тобі на палець уже досить скоро.
Я пильно подивилась на Едварда.
— Ти так кажеш, наче вона в тебе вже є.
— Є, — безсоромно відповів він. — Чекає на тебе, щоб бути надітою за першого ж прояву слабкості.
— Ти просто нестерпний.
— Хочеш побачити її? — спитав він. І його очі кольору рідкого топазу раптово збуджено засяяли.
— Ні! — я майже заволала — така собі рефлекторна реакція. Зойкнула й одразу ж пожалкувала про це. Його обличчя миттю потемніло. — Хіба що ти справді хочеш її мені показати, — я намагалась виправити ситуацію. Я скрипнула зубами, щоб не показувати свого нелогічного — в цій ситуації — страху.
— Нічого, — знизав Едвард плечима. — Я можу зачекати.
Я зітхнула.
— Едварде, показуй мені ту кляту каблучку.
Він похитав головою.
— Ні.
Я довго, близько хвилини, вивчала вираз його обличчя.
— Будь ласка? — попросила я тихо, експериментуючи зі щойно винайденою мною зброєю. Я злегка торкнулась його обличчя пучками пальців. — Можна мені на неї подивитись?
Його очі звузились, і він пробуркотів:
— Ти — найнебезпечніше створіння, яке я в житті зустрічав.
Але підвівся і з вродженою граційністю опустився на коліна перед маленькою тумбочкою біля ліжка. За мить Едвард повернувся до мене на ліжко і пригорнув однією рукою за плечі. В другій руці він тримав маленьку чорну коробочку. Далі він вмостив її на моєму лівому коліні.
— Нумо, візьми і подивись, — безцеремонно промовив він.
Це було важче, ніж мало би бути, коли мова йшла про те, щоб узяти в руки невинну маленьку коробочку, але я не хотіла знову його образити, тому намагалась угамувати тремтіння рук. Її поверхня була гладенькою, вкритою чорним атлáсом. Я водила пальцями туди-сюди, вагаючись.
— Ти ж не витратив багато грошей, правда? Збреши мені, якщо витратив.
— Я не витратив нічого, — запевнив мене Едвард. — Це ще одна річ, що була у використанні. Це каблучка, яку мій батько подарував матері.
— О! — вражено вигукнула я і взяла кришечку великим та вказівним пальцями, не насмілюючись відкрити.