— Мені цілком зручно, — спокійно відповів він. — Дай сюди руку, я продезінфікую.
— Почекай хвилинку, в мене виникла ще одна ідея.
Не дивлячись на кров і зціпивши зуби — на випадок, якщо мій шлунок може занадто бурхливо відреагувати на це видовище, — я притиснула руку до найближчого каменя.
— Що ти робиш?
— Джаспер це оцінить, — муркнула я тихенько. Я продовжила крокувати до галявини, торкаючись пораненою долонею всього на своєму шляху. — Закладаюся, це зведе перволітків із глузду.
Едвард зітхнув.
— Затамуй подих, — наказала я йому.
— Зі мною все гаразд. Просто мені здається, що ти трохи перегнула палицю.
— Залишити слід — все, що я можу зробити. І хочу зробити це якісно.
Доки я говорила, ми минули останні кілька дерев. Я витерла поранену руку об папороть.
— І ти зробила, — запевнив мене Едвард, — перволітки ошаленіють, а Джаспер буде вражений твоєю самовідданістю. А тепер давай я полікую твою руку, ти її забруднила.
— Давай я сама, будь ласка.
Він узяв мою долоню і посміхнувся, оглядаючи її.
— Твоя кров мене більше не збуджує.
Я обережно дивилась на нього, коли він промивав мій поріз.
Він дихав так само рівно, на його вустах грала легка посмішка.
— Чому ні? — нарешті запитала я, коли він робив перев’язку. Він знизав плечима.
— Я це подолав.
— Ти… це подолав? Коли? Як?
Я намагалась згадати, коли востаннє Едвард затамовував подих, перебуваючи поряд зі мною. Все, що я змогла згадати, була жалюгідна вечірка з приводу мого дня народження минулого вересня.
Едвард витягнув губи трубочкою, ніби підшукуючи слова.
— Я пережив двадцять чотири години, думаючи, що ти померла, Белло. Це змінило моє ставлення до багатьох речей.
— Невже мій запах також змінився?
— Не зовсім. Але… те, що я пережив, коли гадав, ніби втратив тебе… змінило і мої природні реакції. Вся моя сутність щосили намагається уникнути того болю знову.
Я просто не знала, що на це сказати.
Едвард посміхнувся, побачивши вираз мого обличчя.
— Можу припустити, що ти назвала б це дуже повчальним досвідом.
По галявині прокотився різкий порив вітру, моє волосся розкуйовдилось, і я затремтіла від холоду.
— Ну що ж, — промовив Едвард, знов знімаючи наплічник. — Свою частину роботи ти виконала, — він дістав мою теплу зимову куртку і потримав її, щоб мені зручніше було просунути руки в рукави. — Все інше — не наша робота. А тепер ходімо у похід!
Я посміялась над вдаваним ентузіазмом у його голосі. Він узяв мене за перев’язану руку, друга все одно була ще в гіршому стані, і ми рушили навпростець через галявину.
— Де ми зустрічаємось із Джейкобом? — спитала я.
— Ось тут, — він тицьнув на дерева перед нами, і тієї ж таки миті з їхньої тіні обережно випірнув Джейкоб. Мене неповинно було здивувати, що він з’явився в людській подобі. Я сама не розуміла, чому очікувала побачити величезного червонувато-бурого вовка. Джейкоб, здавалося, ще підріс, — безперечно, це знов було грою моєї уяви. Напевно, я сподівалась побачити Джейкоба з моїх спогадів, меншого на зріст, добродушно-веселого друга, що ніколи не ускладнював мені життя. Він склав руки на голих грудях, в одній руці він стискав куртку. Його обличчя нічого не виражало, коли він побачив нас.
Куточки губ Едварда опустились.
— Ми повинні були знайти кращий вихід із цієї ситуації.
— Зараз уже запізно про це говорити, — похмуро пробурмотіла я.
Він зітхнув.
— Привіт, Джейку, — привіталася я, коли він трохи наблизився.
— Здоров, Белло.
— Добридень, Джейкобе, — промовив Едвард.
Але Джейкоб проігнорував його люб’язність і одразу ж перейшов до справи.
— Куди мені її нести?
Едвард дістав мапу з бічної кишені рюкзака і простягнув йому. Джейкоб розгорнув.
— Зараз ми перебуваємо ось тут, — промовив Едвард, нахиляючись, аби вказати правильне місце. Автоматично Джейкоб відскочив від його руки, але потім повернувся на місце. Едвард удав, що нічого не помітив. — І ти повинен доправити Беллу аж сюди, — вів далі він, проводячи пальцем звивисту лінію на папері. — Всього приблизно дев’ять миль.
Джейкоб коротко кивнув.
— Коли ти подолаєш близько милі, ти повинен будеш перетнути мій слід. Він доведе тебе до місця. Карта потрібна?
— Ні, дякую. Я знаю цю місцевість доволі непогано. Гадаю, що знайти шлях не завдасть мені великого клопоту.
Було видно, що Джейкоб докладає набагато більше зусиль, ніж Едвард, щоб бути ввічливим.