— Я піду довшим маршрутом, — сказав Едвард. — Побачимось за кілька годин.
Едвард нещасно поглянув на мене: ця частина плану подобалась йому найменше.
— До зустрічі, — прошепотіла я.
Едвард почав зникати поміж деревами, рушивши в протилежному напрямку.
Тільки-но він зник, настрій у Джейкоба миттєво поліпшився.
— Як справи, Белло? — спитав він із широчезною посмішкою. Я закотила очі.
— Та як завжди, все як завжди.
— А, ну так, — погодився він. — Військо вампірів намагається тебе вбити. Звичайне діло.
— Звичайнісіньке.
— Отже, — промовив Джейк, надівши куртку, щоб звільнити руки, — ходімо.
Кривлячись, я зробила маленький крок до нього.
Він присів і підхопив мене під коліна, збивши цим своїм жестом із ніг, але встиг другою рукою підхопити мене, перш ніж я буцнулась головою об землю.
— Бовдур, — пробуркотіла я.
Він засміявся і побіг до лісу. Джейкоб дотримувався сталого темпу — біг швидким підтюпцем — такий темп може витримати тільки добре підготована людина… до всього, на рівній дорозі… крім того, не обтяжена ношею в понад п’ятдесят кілограмів.
— Не треба так бігти. Ти втомишся.
— Я не втомлююсь від бігу, — відповів він. Його дихання було рівним, ніби в добре тренованого марафонця. — До речі, скоро стане холодніше. Сподіваюсь, що він устигне поставити намет, перш ніж прибудемо ми.
Я помацала товсту підкладку на Джейковій куртці.
— Я гадала, тобі більше не буває холодно.
— Не буває. Я взяв її для тебе, на випадок, якщо ти не підготуєшся до такого холоду, — він подивився на мою куртку, так ніби і справді впевнився в тому, що я непідготовлена. — Не подобається мені ця погодка. Вона мене насторожує. Ти помітила, що ми й досі не зустріли ніяких тварин?
— Е-е-е… взагалі-то ні.
— Я так і думав. Твої відчуття занадто притуплені.
Я пропустила зауваження повз вуха.
— Аліса також хвилювалася з приводу буревію.
— Щоб примусити ліс замовкнути, потрібно щось серйозне. Ти обрала пекельну нічку для кемпінгу.
— Це була не зовсім моя ідея.
Бездоріжжя, по якому біг Джейк, почало поступово підніматися вгору, але на його темп це жодним чином не вплинуло. Він легко перестрибував із каменя на камінь, здавалось, руки йому взагалі не потрібні. Те, як чудово він зберігав рівновагу, нагадувало мені стрибки гірського цапа.
— А що це за додаток до браслета? — спитав він.
Я опустила очі й побачила, що кристал у формі сердечка лежав згори на моєму зап’ястку. Я винувато знизала плечима.
— Ще один подарунок на випускний.
Він пирхнув.
— Камінець. Дуже символічно.
Камінець? Я раптово згадала незавершену фразу Аліси там, у гаражі. Я пильно подивилась на яскравий білий кристал і спробувала згадати, що саме Аліса сказала… про діаманти. Невже вона намагалась сказати, що Едвард уже надів один на мене? Мабуть, вона мала на увазі, що я вже ношу один діамант, який подарував мені Едвард. Ні, це неможливо. В кулоні не менше п’яти каратів, а може, і більше! Та ні, Едвард ніколи б…
— Ти давно не заїжджала в гості в Ла-Пуш, — промовив Джейкоб, перериваючи здогадки, які мене турбували.
— Я була зайнята, — відповіла я йому. — Та й у будь-якому разі я, мабуть, більше не приїду.
Він скривився.
— Я гадав, що ти наче повинна бути великодушною, а злопам’ятний буркотун — це моя роль.
Я знизала плечима.
— Ти ж багато міркувала про ту ніч, хіба ні?
— Ні.
Він засміявся.
— Одне з двох: або ти брешеш, або ти найвпертіша людина, яка мені траплялась у житті.
— Не знаю, як щодо другого, але я не брешу.
Мені не подобалось вести такі розмови, беручи до уваги обставини, що склалися: коли Джейк міцно обіймав мене своїми теплими руками, а я з цим нічого не могла поробити. Його обличчя було значно ближче до мого, ніж я того хотіла. Дуже кортіло зробити крок назад.
— Розумна людина ухвалює рішення, обдумавши його з усіх боків.
— Я обдумала, — різко відповіла я.
— Якщо ти зовсім не думала про ту нашу… гм… розмову, тоді це не зовсім правда.
— Та розмова не зовсім стосується мого рішення.
— Деякі люди ладні на все, аби продовжувати обманювати самі себе.
— Я помітила, що більшість вовкулак схильні до помилок, гадаєш, це генетика?
— Це означає, що він цілується краще за мене? — запитав Джейкоб, несподівано насупившись.
— Насправді мені важко порівнювати, Джейку. Едвард — єдина людина, з якою я цілувалась.
— Окрім мене.
— Я не вважаю, що то був поцілунок, Джейкобе. Це було більше схоже на напад.