— Ух, це жорстоко!
Я знизала плечима. Я не збиралась брати своїх слів назад.
— Але я ж вибачився, — нагадав він мені.
— І я тобі пробачила… майже. Але ж я не забула того, як усе відбувалось.
Він пробурмотів щось нерозбірливе.
Деякий час він мовчав, було чутно лише його рівне дихання та завивання вітру десь високо понад нами в кронах дерев. Круча виросла просто перед нами — голий, нерівний, величезний сірий камінь. Ми просувались повз її підніжжя, яке, вигинаючись від самого лісу, повзло кудись угору.
— Я досі гадаю, що це дуже безвідповідально з твого боку, — раптово промовив Джейкоб.
— Що б ти не мав на увазі, ти помиляєшся.
— Поміркуй, Белло. Ти кажеш, що цілувала лише одну людину (яка взагалі-то і не людина зовсім) в своєму житті — і цього достатньо, аби зробити висновки? Звідки ти знаєш, що він — саме те, що тобі потрібно? Може, тобі варто було б трохи набратися досвіду?
Мій голос був холодним.
— Я точно знаю, що мені потрібно.
— Тоді зайва перевірка точно не зашкодить. Може, тобі варто поцілувати когось іще, лише заради порівняння… тим паче те, що трапилось зі мною, не рахується. Наприклад, можеш поцілувати мене. Я не заперечуватиму, якщо ти вирішиш використати мене для свого експерименту.
Він притиснув мене щільніше до грудей, наші обличчя опинилися ще ближче одне до одного. Він посміхався своєму жарту, але я жартувати з ним не збиралась.
— Не розлючуй мене, Джейку, присягаюся, я не зупинятиму Едварда, якщо він вирішить начистити тобі писок.
Панічні нотки, що прозвучали в моєму голосі, розсмішили його ще дужче.
— Якщо ти попросиш мене поцілувати тебе, в нього не буде жодних приводів для смутку. Він сам сказав, що так можна.
— Не забувай дихати, Джейку. Ні, постривай. Я передумала. Затамуй подих і чекай, доки я не попрошу мене поцілувати.
— Щось ти сьогодні не в гуморі.
— Справді, чому ж це я?
— Іноді мені здається, що я подобаюсь тобі більше у вовчій подобі.
— Іноді це і справді так. Мабуть, це пов’язано з тим, що у вовчій подобі ти не можеш базікати.
Він задумливо скривив губи.
— Ні, я гадаю, не тому. Я гадаю, це тому, що коли я не людина, тобі простіше перебувати біля мене. Тоді непотрібно вдавати, що я тебе не приваблюю.
Від здивування в мене відвисла щелепа. Але я миттєво стулила рота і міцно зціпила зуби. Він почув клацання моїх зубів, і тріумфальна посмішка розплилась по його обличчю.
Я глибоко й повільно вдихнула, перш ніж відповісти.
— Ні. Я абсолютно впевнена, що це виключно через те, що ти не можеш говорити.
Він зітхнув.
— Ти коли-небудь у томишся брехати сама собі? Ти ж сама знаєш, як ти напружуєшся в моїй присутності. Фізично, я маю на увазі.
— А хто фізично не напружується в твоїй присутності, Джейкобе? — заперечила я. — Ти величезне чудовисько, яке відмовляється поважати чужий особистий простір.
— Я примушую тебе нервувати, але тільки коли я людина. Коли я вовк, тобі цілком комфортно перебувати поряд зі мною.
— Знервованість і роздратованість — трохи різні відчуття.
Близько хвилини він пильно дивився на мене, його рухи почали уповільнюватись, веселощі випарувались із його обличчя, очі звузились і стали чорними в тіні його густих брів. Його дихання, що було таким сталим під час бігу, почало прискорюватись. Повільно він нахиляв своє обличчя ближче до мого.
Я свердлила його поглядом, напевно знаючи, щó він збирається зробити.
— Пожалій своє обличчя, — нагадала я йому. Він голосно розсміявся і знову прискорив біг.
— Я і справді не хочу битися з твоїм вурдалаком сьогодні; в будь-яку іншу ніч — будь ласка, але не сьогодні. Тому що завтра ввечері в нас обох є робота, і мені б не хотілось, щоб Калленів стало на одного менше.
Раптове почуття сорому перекосило моє обличчя.
— Я знаю, знаю, — відповів він, неправильно зрозумівши мій вираз. — Ти гадаєш, що він мене переможе.
Я не могла вимовити ані слова. Я зробила Калленів на одного слабшими. А що як комусь із них завдадуть шкоди через мою слабкість? Якби я була хороброю, Едвард би… Я навіть не могла про це думати.
— Белло, що не так? — весела бравада зникла з Джейкового обличчя, відкриваючи мого справжнього Джейкоба, наче з нього зіслизнула машкара. — Якщо я сказав щось, що тебе засмутило, ти ж знаєш, я просто жартував. Я ж не мав нічого такого на оці. Гей, як ти? Белло, тільки не плач, — благав він.
Я намагалась узяти себе в руки.
— Я і не збиралася плакати.
— Що я такого сказав?
— Ти нічого не сказав. Просто я… та не звертай уваги… Просто я зробила дещо… погане.