— Вона не хотіла вийматися з панелі.
— Тому треба було її закатувати?
— Ти ж знаєш, як я розуміюся на техніці. Катування було ненавмисним.
Він трагічно похитав головою.
— Ти її вбила.
Я знизала плечима:
— О так.
— Вони образяться, якщо це побачать, — мовив він. — Правильно, що ти була під домашнім арештом. Мені доведеться купити інше стерео, перш ніж вони помітять.
— Дякую, але мені не потрібна модна стереосистема.
— Я збираюся замінити її не заради тебе.
Я зітхнула.
— Ти не дуже раділа своїм подарункам минулого року, — невдоволено сказав він. Раптом він почав обмахуватися аркушем паперу. Я не відповіла — мій голос би затремтів від страшних споминів. Мій жахливий вісімнадцятий день народження з усіма його далекосяжними наслідками не належав до тих спогадів, які я ніжно плекаю в пам’яті, і було дивно, що він намагався його викликати. Йому ж бо він завдавав ще більше болю, ніж мені.
— Ти розумієш, що його термін дії скоро закінчиться? — запитав він, простягаючи мені папірець. То був іще один подарунок — ваучер на авіаквитки, який Есме та Карлайл вручили мені, щоб я відвідала Рене у Флориді. Я глибоко вдихнула і відповіла рівним голосом:
— Я зовсім про них забула.
Вираз його обличчя став радісним і безтурботним, а коли він повів далі, то не лишилося й сліду від глибоких переживань:
— У нас іще є трохи часу. Тебе звільнено… А оскільки ти відмовляєшся йти зі мною на учнівський бал, то ці вихідні у нас вільні, — він лукаво усміхнувся. — Чому б не відсвяткувати твою свободу в такий спосіб?
Я роззявила рота від здивування.
— Полетівши у Флориду?
— Ти наче щось говорила про дозвіл на континентальну частину США?
Я поглянула на нього підозріливо, намагаючись розгадати, куди він хилить.
— Ну, то як? — наполягав він. — Ми збираємося в гості до Рене чи ні?
— Чарлі нізащо не дозволить.
— Чарлі не може заборонити тобі бачитися з матір’ю. Вона досі має першочергове право на опікунство.
— Ніхто не повинен мене опікати. Я повнолітня.
На його обличчі спалахнула осяйна посмішка.
— Саме так.
Я обмірковувала деякий час його фразу, вирішивши зрештою, що вона не варта зворотного удару. Чарлі просто знавісніє — не тому, що я збираюся побачити Рене, а тому, що Едвард поїде зі мною. Батько зі мною не розмовлятиме декілька місяців, а потім, вочевидь, знову посадить під домашній арешт. Понад усякий сумнів, розумніше було б відмовитися від ідеї в зародку. Може, згодом, за декілька тижнів, як подарунок на випускний тощо…
Але спокусі поїхати до мами зараз, а не за декілька тижнів, було важко опиратися. Я бачила Рене так давно! А ще давніше — за сприятливих обставин. Останнього разу, коли ми були разом у Феніксі, я майже не вставала з лікарняного ліжка. А потім, коли вона приїздила сюди, я була сама не своя. Їй лишилися не найкращі спогади.
Але тепер, можливо, коли вона побачить, яка я щаслива з Едвардом, то звелить Чарлі заспокоїтися.
Едвард не відводив від мене очей, поки я міркувала.
Я зітхнула.
— Не на цих вихідних.
— Чому ні?
— Не хочу сваритися з Чарлі. Не так швидко після його прощення.
Він насупився.
— А мені здається, що ці вихідні пасують ідеально, — промовив він.
Я похитала головою:
— Іншим разом.
— Ти не єдина, хто замкнений у цьому будинку, ти ж знаєш, — кинув він мені похмурий погляд.
Підозріле відчуття повернулося. Така поведінка була йому непритаманна. Едвард завжди був надміру безкорисливим — і це мене розбещувало, я знала.
— Тебе ніхто не тримає, — підкреслила я.
— Без тебе навколишній світ мені не цікавий.
Я закотила очі.
— Я серйозно, — сказав він.
— Нумо пізнавати навколишній світ без поспіху. Наприклад, можна почати з кіно в Порт-Анджелесі…
Він застогнав.
— Не зважай. Ми поговоримо про це пізніше.
— Немає про що говорити.
Він знизав плечима у відповідь:
— Гаразд, тоді розпочнімо нову тему.
Я майже забула про пережите за обідом — то ось чого він прагнув?
— Що побачила Аліса сьогодні за обідом?
Я ні на мить не відводила від нього очей, щоб оцінити його реакцію.
Жоден м’яз на його обличчі не поворухнувся, лише погляд топазових очей напружився.
— Вона бачила Джаспера у дивному місці, десь на південному заході країни, як їй здалося, біля своєї колишньої… родини. Але він не збирається повертатися, — він зітхнув. — Це її схвилювало.
— О-о, — це було зовсім не те, що я очікувала почути. Але, звісно, було цілком природно, що Аліса побачила майбутнє Джаспера. Він був її рідною душею, справжньою другою половинкою, хоча їхні стосунки і не були такими пристрасними, як у Розалії та Еммета. — Чому ти не сказав мені раніше?