Я почула шелест блискавки — хтось розстібав намет ззовні.
Джейкоб просунувся в настільки маленький отвір, наскільки дозволяла його статура, і кілька лапатих сніжинок впали на долівку намету. Мене били дрижаки, мов то були конвульсії.
Джейкоб уже застібав намет, а Едвард прошипів до нього:
— Мені це не подобається, просто дай їй свою куртку — і забирайся звідси.
Мої очі вже пристосувалися настільки, щоб я могла бачити фігури — Джейкоб тримав у руках свою теплу куртку, яка висіла на гілці поряд із наметом.
Я спробувала поцікавитись, про що розмова, але все, що я змогла вимовити, було «п-п-п-п-п» — через тремтіння я не могла контролювати свого заїкання.
— Куртка — на завтра, зараз вона вже занадто змерзла, щоб зігрітися самій. Куртка також льодяна, — він кинув її біля дверей. — Ти сказав, що Беллі потрібен обігрівач, ось я і прийшов, — Джейкоб розставив руки так широко, наскільки дозволяв намет. Як завжди, коли він скидав подобу вовка, на ньому було лише найнеобхідніше — спортивні штани; ані сорочки, ані черевиків не було.
— Д-д-д-джейку, ти з-з-з-змерзнеш, — спробувала я дорікнути йому.
— Не змерзну, — весело відповів він. — Останнім часом я дуже гарячий хлопець. Зараз ти в мене миттю не просто нагрієшся, а навіть спітнієш.
Едвард загарчав, але Джейкоб навіть не глянув на нього. Замість цього він підповз до мене і почав розстібувати блискавку на спальному мішку.
Зненацька на його плечі опинилась Едвардова рука, що стримувала рухи Джейкоба, сніжно-біла на темній шкірі. Джейкоб стиснув щелепи, його ніздрі роздулись, а тіло автоматично відреагувало на холодний дотик. Він смикнувся всіма м’язами.
— Забери від мене руки, — проричав він крізь зуби.
— Забери від неї лапи, — похмуро відповів Едвард.
— Н-н-н-не с-с-с-сваріться, — попросила я. Мене ще раз труснуло. Здавалося, що мої зуби зараз просто розкришаться на маленькі шматочки, так сильно я ними цокотіла.
— Я впевнений, що потім, коли її пальці на ногах почорніють і відсохнуть, вона тобі обов’язково подякує, — огризнувся Джейкоб.
Едвард вагався лише хвилину, а тоді прибрав руку з Джейкобового плеча і поплив назад на своє місце у протилежний куток намету.
Його голос був рівним та зловісним.
— Слідкуй за собою.
Джейкоб посміхнувся.
— Посунься, Белло, — промовив він, продовжуючи розстібати блискавку на мішку.
Я обурено витріщилась на нього. Не дивно, що Едвард так відреагував.
— Н-н-н-не… — спробувала опиратись я.
— Не будь дурною, — промовив він роздратовано. — Тобі не подобається мати всі десять пальців на ногах?
Він утиснувся в спальник, де для нього місця зовсім не було, і з силою зашпилив блискавку.
І тоді я більше не могла противитись, не могла і не хотіла.
Джейк був такий теплий! Він оповив мене своїми руками, міцніше пригортаючи до голих грудей. Тепло було таким бажаним, наче повітря після довгого занурення під воду. Коли я охоче притисла свої крижані пальці до його шкіри, він скривився.
— Господи, Белло, ти — як шматок криги, — пожалівся він.
— В-в-в-в-вибач, — затинаючись, промовила я.
— Спробуй розслабитись, — порадив він, коли мене труснув іще один жорстокий напад судоми. — І ти зігрієшся набагато швидше. Звісно, ти зігрієшся ще швидше, якщо знімеш одяг.
Едвард пронизливо загарчав.
— Це ж широковідомий факт, — промовив Джейкоб на свій захист. — Правило виживання номер сто один.
— Припини це, Джейку, — сердито сказала я, незважаючи на те, що моє тіло відмовлялось відсуватися від нього хоч на міліметр. — Н-н-н-насправді нікому не п-п-п-потрібні всі десять пальців.
— Не турбуйся за свого кровопивцю, — сказав Джейкоб, і його голос став самовдоволеним, — він просто ревнує.
— Певна річ, я ревную, — оксамитовий голос Едварда знов був під контролем, у темноті він звучав, ніби музика. — Ти не маєш і гадки, як би я зараз хотів бути на твоєму місці, дворняго.
— От невдача, — зневажливо відповів Джейкоб, але потім його голос спохмурнів. — Але ти бодай знаєш, що вона також хоче, аби на моєму місці був ти.
— Точно, — погодився Едвард.
Доки вони сперечались, моє тремтіння потроху зникало і ставало вже стерпним.
— Ось так, — задоволено сказав Джейкоб. — Тобі вже ліпше?
Нарешті я могла говорити розбірливо.
— Так.
— Твої губи ще й досі сині, — задумливим голосом промовив він. — Хочеш, щоб їх я також погрів? Тільки попроси.