Все, що в мене залишилось, — це варіант номер чотири. Це те, чого вона прагне, чи принаймні гадає, що хоче. Я намагався відтягнути його, дати їй час знайти привід, щоб змінити свою думку, але вона дуже… вперта. Ти знаєш це сам. Мені пощастить, якщо вдасться розтягти все на кілька місяців. Але вона боїться ставати старшою, а її день народження вже у вересні…
— Мені подобається варіант номер один, — пробурмотів Джейкоб.
Едвард не відповів.
— Ти знаєш напевне, як мені не хочеться це визнавати, — повільно прошепотів Джейкоб, — але я бачу, що ти справді кохаєш її… по-своєму. Я більше цього не заперечуватиму. Але незважаючи на це, не думаю, що ти повинен відмовлятися від плану номер один, поки що ні. Я гадаю, є великий шанс, що з нею все буде гаразд. Через якийсь час. Розумієш, якби вона в березні не стрибнула зі скелі… і якби ти почекав іще півроку, перш ніж перевірити, як вона тут… Гадаю, ти знайшов би її досить щасливою. В мене був чудовий план.
Едвард усміхнувся.
— Може, це б і спрацювало. План був і справді непоганим.
— Ага, — зітхнув Джейк. — Але… — раптово він зашепотів так швидко, що слова майже зліпилися докупи, — кро… Едварде, дай мені рік. Я й справді думаю, що зможу зробити її щасливою. Вона вперта, ніхто не знає цього краще за мене, але рани загоюються. Вона вже була майже вилікувалась. І вона може залишитись людиною, бути з Чарлі та Рене, і подорослішати, і народити дітей, і… залишитися Беллою. Ти любиш її досить сильно, щоб зрозуміти всі переваги мого плану. Вона не вважає тебе егоїстом… а чи справді це так? Ти можеш обміркувати ідею, що для неї виявиться краще бути зі мною, ніж з тобою?
— Я вже обміркував цю ідею, — тихо відповів Едвард. — У деяких аспектах ти пасуєш їй ліпше, ніж будь-яка інша людина. За Беллою весь час потрібно наглядати, а ти доволі дужий, щоб захистити її від самої себе і від усього, що може їй нашкодити. Ти вже робив це, і я заборгував тобі за це на все своє життя, на цілу вічність — не знаю, що закінчиться першим.
Я навіть просив Алісу, щоб вона спробувала поглянути, чи не буде Беллі краще з тобою. Але вона, звісно ж, не змогла. Вона не може бачити тебе, та й Белла зараз налаштована лише на один шлях.
Але я не такий дурний, щоб скоїти одну помилку двічі, Джейкобе. Я не намагатимусь знову підштовхнути її до першого варіанту. Я буду поряд із нею так довго, як вона того хотітиме.
— А якщо вона вирішить, що хоче залишитись зі мною? — кинув виклик Джейкоб. — Я розумію, що сильно забігаю наперед, але я не здамся.
— Я дозволю їй піти.
— Просто так?
— Я ніколи не покажу їй, як це для мене важко, якщо ти це мав на увазі. Але я й далі спостерігатиму. Розумієш, Джейкобе, колись ти можеш полишити її. В тебе не буде вибору, як у Сема та Емілії. А я чекатиму, сподіваючись, що це трапиться.
Джейкоб тихенько пирхнув.
— Що ж, ти був набагато відвертішим, ніж я навіть мав право очікувати… Едварде. Дякую, що дозволив читати твої думки.
— Як я вже казав, я відчуваю дивну вдячність тобі за те, що сьогодні ти присутній у її житті. Це найменше, що я міг зробити у відповідь… Знаєш, Джейкобе, якби не той факт, що ми природні вороги, і те, що ти намагаєшся вкрасти в мене сенс мого існування, ти б міг мені сподобатись.
— Можливо… якби ти не був огидним вампіром, який планує висмоктати життя з дівчини, яку я кохаю… та ні, навіть тоді — ні.
Едвард посміхнувся.
— Можна, я в тебе дещо запитаю? — сказав Едвард за мить.
— Чого б це ти питав?
— Я можу чути лише те, про що ти думаєш. А це легенда, про яку Белла неохоче пообіцяла мені колись розповісти. Щось про третю дружину?…
— І що про неї?
Едвард не відповів, слухаючи легенду в голові у Джейкоба. Я почула його свист у темноті.
— Що таке?
— Певна річ, — Едварда переповнювали емоції. — Ну звісно ж! Краще б твої старійшини залишили цей переказ при собі, Джейкобе.
— Тобі не подобається, коли кровопивць описують, як поганих хлопців? — глузливо запитав Джейкоб. — Але вони і справді погані. І тоді були, і зараз є.
— Ця частина мене цікавить менш за все. Здогадуєшся, з яким персонажем можна порівняти Беллу?
Джейкоб обмірковував сказане близько хвилини.
— Ох. Дідько. З третьою дружиною. Гаразд, я зрозумів твою точку зору.
— Вона хоче бути на тій галявині. Щоб зробити хоч щось — усе, що зможе, — він зітхнув. — І це друга причина, чому я залишаюся з нею завтра. Белла досить вигадлива, коли чогось прагне.
— Знаєш, твій войовничий братець підкинув їй цю ідею, так само як і ця стара легенда.