— Ніхто не хотів заподіяти шкоди, — прошепотів Едвард примирливим тоном.
— І коли закінчиться це маленьке перемир’я? — спитав Джейкоб. — З першим променем сонця? Чи ми почекаємо, доки завершиться битва?
Запала тиша, вони обоє обмірковували сказане.
— З першим променем світла, — одночасно видихнули вони і потім тихенько розсміялись.
— Гарних снів, Джейкобе, — прошепотів Едвард, — насолоджуйся миттю.
Знову стало тихо, навіть намет не ворушився кілька хвилин. Здавалося, що вітру врешті-решт набридло казитися і він потихеньку капітулював.
Едвард негучно простогнав:
— Я не мав на увазі все так буквально.
— Вибач, — прошепотів Джейкоб. — Можеш піти, ну розумієш, залишити нас наодинці.
— Хочеш, я допоможу тобі заснути, Джейкобе? — запропонував Едвард.
— Можеш спробувати, — безтурботно озвався Джейкоб. — Буде цікаво подивитись, кому доведеться вийти, правда ж?
— Не випробовуй мене, вовче. Моя терпимість не така вже і міцна.
Джейкоб приглушено розсміявся.
— Я б не хотів зараз рухатись, якщо ти не проти.
Едвард почав щось бурмотіти собі під носа, голосніше, ніж зазвичай, намагаючись заглушити думки Джейкоба, так мені здалося. Бурмотів він мою улюблену колискову і, незважаючи на наростаючий дискомфорт від такого сну, де все пошепки, я занурилась глибше у забуття… в інші сни, де відчуття були кращими…
РОЗДІЛ 23. ЧУДОВИСЬКО
Коли я прокинулась уранці, сонце вже яскраво сяяло, навіть усередині намету воно сліпило очі. Я й справді вся спітніла, як і передрікав Джейкоб. Джейкоб легенько похропував мені на вухо, міцно обіймаючи. Я відірвала голову від його палючих грудей і відчула легкий укол морозного ранку на своїй липкій щоці. Джейкоб зітхнув уві сні й несвідомо пригорнув мене ще міцніше. Я покрутилася, не здатна вивільнитися з його обіймів, але спромоглася вистромити голову, щоб мати змогу бачити…
Едвард зустрів мій погляд незворушно. Вираз його обличчя був спокійний, але біль, що відбивався в його очах, було важко приховати.
— Там хоч трохи потеплішало? — прошепотіла я.
— Так, гадаю, що сьогодні обігрівач тобі не знадобиться.
Я спробувала дотягтися до блискавки, але не змогла вивільнити руки. Я напружилась, намагаючись вибратись із Джейкових обіймів. Джейкоб щось замурмотів, не просинаючись, і знов зімкнув їх.
— Може, допоможеш? — тихо запитала я у Едварда.
Він посміхнувся.
— Хочеш, щоб я відірвав йому руки?
— Ні, дякую. Просто звільни мене. А то я зараз отримаю тепловий удар.
Едвард розшпилив блискавку швидким раптовим рухом. Джейкоб випав зі спального мішка і вдарився голою спиною об холодну долівку намету.
— Гей! — поскаржився він, миттю розплющивши очі. Інстинктивно він відкотився з холодної підлоги до мене. Я ледь не задихнулась, коли він навалився на мене всією вагою свого тіла. А потім вагота раптово зникла. Я відчула, як здригнувся один із кілків, на якому був закріплений намет, коли Джейкоб ударився об нього. Зусібіч лунало гарчання. Едвард припав до землі поперед мене, і я не могла бачити його обличчя, але з його грудей вихоплювався страшний рик. Джейкоб також прихилився до землі, все його тіло тремтіло від ричання, яке лунало крізь зціплені зуби. Ззовні намету від скель відбивалося луною загрозливе гарчання Сета Клірвотера.
— Припиніть, припиніть це! — заволала я, незграбно протискуючись поміж них. Місця в наметі було так мало, що мені було досить простягнути руки, аби торкнутися грудей обох суперників. Едвард поклав мені руку на талію, готовий будь-якої миті посунути мене зі свого шляху.
— Припиніть це негайно! — наполягала я.
Під моїм впливом Джейкоб почав трохи заспокоюватись. Тремтіння зменшилось, але його зуби і досі були оскалені, а очі не припиняли слідкувати за Едвардом. Сет і далі гарчав — довгим безперервним звуком, як заставка до напруженої ситуації, що настала в наметі.
— Джейкобе? — спитала я, дочекавшись, коли він нарешті погляне на мене. — Тебе поранено?
— Звісно ж, ні! — прошипів він у відповідь.
Я повернулась до Едварда. Він дивився на мене, вираз його обличчя був злим та суворим.
— Це було негарно. Тобі слід вибачитись.
Його очі розширились від огиди.
— Ти жартуєш — він же ледь не задушив тебе!
— Це тому, що ти скинув його на підлогу! Він зробив це ненавмисне, до того ж зовсім мені не зашкодив.
Едвард, протестуючи, застогнав. Повільно він звів очі, щоб перехопити погляд Джейкоба. Це були погляди ворогів.