— Я не гадав, що ти помітила, — відповів він. — Зрештою, там, мабуть, нічого важливого.
У мене, певно, розігралася хвороблива уява. Все було нормально, аж треба було мені все так перекрутити, що вийшло, наче Едвард від мене щось приховує. Мені слід лікуватися.
Ми спустилися вниз, щоб попрацювати над домашнім завданням — про всяк випадок, якщо Чарлі повернеться раніше. Едвард упорався за лічені хвилини, а я старанно і клопітливо робила обчислення, аж поки не вирішила, що пора готувати для Чарлі вечерю. Едвард допомагав, але щоразу морщився від сирих продуктів — людська їжа викликала в нього відразу. Я приготувала бефстроганов за рецептом бабусі Свон, бо хотіла потішили Чарлі. Я не дуже полюбляю цю страву, але Чарлі буде в захваті.
Чарлі повернувся додому вже у гарному гуморі. Він навіть не докладав надмірних зусиль, щоб образити Едварда.
Як завжди, Едвард відмовився повечеряти з нами. З вітальні долітав звук вечірніх новин, але я сумнівалася, що він їх насправді дивиться.
Ум’явши три порції поспіль, Чарлі закинув ноги на вільний стілець і задоволено склав руки на животі.
— Це було неперевершено, Білко.
— Рада, що тобі сподобалось. Як минув робочий день?
Він наминав вечерю так зосереджено, що я не могла завести розмову раніше.
— Повільно. До смерті повільно. Ми з Марком майже півдня грали в карти, — зазначив він з усмішкою. — Я виграв дев’ятнадцять проти сімох. А потім трохи повисів із Біллі на телефоні.
Я постаралася не виказати хвилювання.
— Як він?
— Та нічого, нічого. Суглоби трохи непокоять.
— О-о, дуже прикро.
— Ага. Він запросив нас у гості на вихідні. Він також гадає запросити Клірвотерів та Юлі. Щось на взірець вечірки плей-офф…
— Он як, — усе, на що я спромоглася у відповідь. Але що мені було казати?
Я знала, що мені не дозволять піти на вовкулачі посиденьки, навіть під батьківським наглядом. Цікаво, чи буде для Едварда проблемою, що Чарлі частенько навідується в Ла-Пуш? Чи вважає він, що оскільки Чарлі проводить більшість часу з Біллі, простою людиною, моєму батькові не загрожує небезпека?
Я встала і зібрала посуд, не дивлячись на Чарлі. Поклавши його в раковину, відкрутила кран. Мовчки з’явився Едвард і схопив рушник. Чарлі зітхнув і полишив розмову, але я передбачала, що він до неї повернеться, коли ми зостанемось на самоті. Із зусиллям ставши на ноги, він почимчикував до телевізора, як і щовечора.
— Чарлі, — почав Едвард невимушеним тоном.
Чарлі зупинився посеред кухні.
— Що?
— Белла вам говорила, що мої батьки подарували їй на день народження авіаквиток, аби вона відвідала Рене?
Я впустила тарілку, яку в той час мила. Вона ковзнула по краю раковини і з брязкотом впала на підлогу. Тарілка не розбилася, але забризкала кімнату і нас трьох мильною водою. Чарлі, здавалося, навіть не помітив.
— Белло? — звернувся він до мене спантеличеним голосом. Я не відривала очей від тарілки, піднімаючи її з підлоги.
— Так, подарували.
Чарлі гучно ковтнув, його очі звузилися.
— Ні, вона ніколи про це не згадувала.
— Гм, — пробурмотів Едвард.
— А чому ти запитуєш? — суворо поцікавився Чарлі.
Едвард знизав плечима.
— У них скоро спливає термін дії. Я подумав, що Есме образиться, якщо Белла не скористається її подарунком. Сама вона про це нічого не говорила.
Я вражено дивилася на Едварда.
Чарлі міркував.
— Белло, це для тебе гарна нагода побачитися з мамою. Вона буде рада. Але я здивований, що ти мені нічого не сказала.
— Я забула, — була моя відповідь.
Він насупився.
— Забула, що хтось подарував тобі квиток на літак?
— М-м-м, — пробурмотіла я нерозбірливо і відвернулася до раковини.
— Едварде, ти тут сказав, що «у них скоро спливає термін дії»? — вів далі Чарлі. — Скільки ж квитків твої батьки їй подарували?
— Один для неї… і один для мене.
Тарілка, яку я впустила цього разу, приземлилася в раковину і не здійняла великого шуму. Я чітко почула, як батько гучно пирхнув. Кров, розігріта роздратуванням і досадою, прилила мені до обличчя. Навіщо Едвард це робить? Охоплена панікою, я втупилася в бульбашки у раковині.
— Не може бути й мови! — несподівано Чарлі розлютився і перейшов на крик.
— Чому? — запитав Едвард голосом, забарвленим у невинне здивування. — Ви ж самі щойно сказали, що для неї це гарна нагода побачити матір.