— О ні, Джейку! Ні, ні, ні, ні, — бурмотіла я перелякано. — Ні, Джейку, ні. Будь ласка, ні! — мої коліна почали тремтіти.
— А яка різниця, Белло? Так буде краще для всіх. Тобі навіть не доведеться переїжджати.
— Ні! — мій голос став гучнішим. — Ні, Джейкобе! Я тобі не дозволю!
— А як ти мене зупиниш? — в’їдливо запитав він і посміхнувся, щоб пом’якшити укол у своєму голосі.
— Джейкобе, я благаю тебе. Залишися зі мною!
Я б навіть упала навколішки, якби взагалі могла рухатись.
— На п’ятнадцять хвилин, доки мине основна бійка? І ти зможеш втекти від мене, тільки-но переконаєшся, що я знову в безпеці? Ти, мабуть, жартуєш.
— Я не втечу. Я передумала. Джейкобе, ми щось вигадаємо. Завжди є місце для компромісу. Не йди!
— Ти брешеш.
— Ні, не брешу. Ти знаєш, що брехуха з мене виходить погана. Подивись мені в очі. Я залишусь, якщо ти залишишся.
Його обличчя стало суворим.
— І що, я буду боярином на твоєму весіллі?
Якусь мить я не могла вимовити ані слова, а потім тільки й змогла відповісти:
— Будь ласка.
— Я так і думав, — промовив він, і його обличчя знову стало спокійним, але очі досі горіли непокірним вогнем.
— Я кохаю тебе, Белло, — прошепотів він.
— Я теж люблю тебе, Джейкобе, — затинаючись, прошепотіла я.
Він посміхнувся.
— Я знаю це навіть краще за тебе.
Він розвернувся, щоб піти.
— Все що завгодно, — гукнула я йому вслід задихаючись, — все, що ти захочеш, Джейкобе. Тільки не роби цього!
Він зупинився і повільно обернувся.
— Я не думаю, що ти це щиро.
— Залишися, — благала я.
Він похитав головою.
— Ні, я мушу йти, — він зупинився, ніби над чимось міркуючи. — Але я можу залишити все на розсуд долі.
— Що ти маєш на увазі? — здавлено промовила я.
— Я не робитиму нічого навмисне, я просто зроблю все, що від мене залежить, задля зграї, і хай буде, як буде, — знизав він плечима. — Якщо ти переконаєш мене в тому, що і справді більше хочеш, аби я повернувся, аніж героїчно загинув у бою.
— Як? — спитала я.
— Ти можеш мене попросити, — запропонував він.
— Повертайся, — прошепотіла я. Як він міг сумніватися в тому, що я справді цього хочу?
Він похитав головою, знов посміхаючись.
— Я говорю не про це.
В мене забрало заледве секунду, щоб зрозуміти, що саме він має на увазі. І весь цей час він уважно спостерігав за мною із зарозумілим виразом обличчя, такий упевнений у моїй реакції. Тільки-но прийшло усвідомлення, я миттю бовкнула те, що він хотів почути, не замислюючись про наслідки.
— Джейкобе, ти поцілуєш мене?
Його очі розширились від здивування, а потім підозріло звузились.
— Ти блефуєш.
— Поцілуй мене, Джейкобе. Поцілуй мене, а потім повертайся.
Він вагався, стоячи в тіні й обмірковуючи мої слова, мов сперечався сам із собою. Він напівобернувся на захід, його тулуб уже майже відвернувся від мене, в той час як ноги стояли як укопані на тому самому місці. Продовжуючи дивитись убік, він зробив невпевнений крок до мене, а потім іще один. Він обернув обличчя, щоб подивитись на мене, і в його очах виразно читався сумнів.
Я пильно гляділа на нього, не маючи гадки, який у мене зараз вираз на лиці.
Джейкоб хитнувся на п’ятках, а потім упевнено ступив, зменшивши відстань між нами за три великі кроки.
Я знала, що він скористається перевагами становища. На це я і розраховувала. Я стояла дуже спокійно, очі заплющені, пальці стислися в кулаки, коли він узяв долонями моє обличчя і завзято притулився своїми губами до моїх — це було майже як насильство.
Я відчувала його злість, коли його вуста зустріли мою пасивну протидію. Одна його рука перемістилась на мою потилицю, скрутивши в кулак пасмо мого волосся. Другою він грубо схопив мене за плече, трухнув і міцно притиснув до себе. Долонею він продовжував ковзати по моїй руці вниз, намацав зап’ясток і закинув мою долоню собі на шию. Я не забирала її звідти, але вона досі була стиснута в кулак, я не була впевнена, наскільки далеко зможу зайти у своєму відчайдушному бажанні, щоб він залишився живим. Весь цей час його губи, збудливо теплі та м’які, намагались отримати відповідь від моїх.
Тільки-но він упевнився, що я не забиратиму руки, він відпустив мій зап’ясток і полинув рукою до моєї талії. Його палюча долоня торкнулась шкіри на попереку, і він перехилив моє тіло через лікоть.
Його губи відірвались на мить від моїх, але я знала, що він не збирається зупинятись. Вони опустились до мого підборіддя, а потім почали опускатися дедалі нижче по шиї. Він відпустив моє волосся, щоб дотягнутися до другої моєї долоні й також покласти її собі на шию.