Джейн поглянула на нього, в її зазвичай мертвих очах промайнула веселість.
— Так, я знаю, — озвалась вона до Едварда, вишкірившись, перш ніж обернутись назад до юної вампірки Брі.
— Брі, — промовила Джейн, її голос знову був холодним. — Це все правда? Вас і справді було двадцятеро?
Дівчина, важко дихаючи, лежала, притиснувшись щокою до землі. Вона швидко заторохкотіла:
— Дев’ятнадцять чи двадцять, може, більше, я не знаю! — вона зіщулилась, остерігаючись, що її незнання може призвести до нового раунду тортур. — Сара та ще один перволіток, імені я не знаю, загинули дорогою сюди…
— А ця Вікторія? Це вона тебе створила?
— Я не знаю, — відповіла дівчинка, знов здригаючись від погляду Джейн, — Райлі ніколи не називав її імені. А тієї ночі я не бачила… було так темно… і так боліло… — Брі раптово здригнулась. — Він не хотів, щоб ми думали про неї. Він сказав, що наші думки небезпечні…
Джейн кинула погляд на Едварда, а потім знов на дівчинку.
Вікторія все дуже добре продумала. Якби вона не пішла по Едвардовому сліду, те, що вона причетна до всього цього, дізнатися було б неможливо…
— Розкажи мені про Райлі, — знов звернулась до неї Джейн. — Чому він привів вас сюди?
— Райлі сказав нам, що тут ми повинні знищити дивних жовтооких вурдалаків, — Брі бурмотіла швидко та охоче. — Він сказав, що це буде легко. Що місто під їхнім контролем і вони збираються напасти на нас. А ще він сказав, тільки-но їх не стане, вся кров буде належати нам. Він дав нам понюхати її запах, — Брі підняла руку і вказала пальцем у моєму напрямку. — І запевнив, що завдяки цьому ми знайдемо вірний шлях до жовтооких, тому що вона буде з ними. А ще він сказав, хто перший до неї добереться, той її і отримає.
Я чула, як клацнула позаду мене щелепа Едварда.
— Схоже, Райлі помилявся щодо простоти свого завдання, — зауважила Джейн.
Брі кивнула, здавалось, вона відчуває полегшення від того, що розмова перетікає у таке безболісне річище. Вона обережно сіла.
— Я не знаю, що трапилось. Ми розділились, але другий загін сюди не дійшов. І Райлі полишив нас і не прийшов на допомогу, як обіцяв. А потім усе сплуталось, і всіх розірвали на шматки, — вона знову здригнулась. — А цей, — вона глянула на Карлайла, — цей сказав, що мені не завдадуть шкоди, якщо я припиню битися.
— Ах, юне створіння, їм не дано пропонувати такі подарунки, — промовила Джейн дивно лагідним голосом. — Порушення законів призводить до покарання.
Брі витріщилась на неї, нічого не розуміючи.
Джейн поглянула на Карлайла.
— Ви впевнені, що тут усі? І ті, що відділились?
Обличчя Карлайла було спокійним, він кивнув.
— Ми також розділились.
Джейн напівусміхнулась.
— Не можу заперечувати, що я вражена.
Велетенські тіні позаду неї щось забурмотіли на згоду.
— Я ніколи не бачила, щоб клан невеличкого розміру залишався цілим та неушкодженим після такого нападу. Ви знаєте, що за цим стоїть? Все має дуже дивний вигляд, якщо взяти до уваги той спосіб життя, що ви тут ведете. І чому людина виступила ключовою фігурою? — її очі неохоче зупинились на мені лише на одну коротку секунду.
Я здригнулась.
— Вікторія мала на Беллу зуб, — відповів Едвард байдужим голосом.
Джейн засміялась, звук нагадував дзенькіт золотих дзвіночків, безтурботний дитячий сміх.
— Здається, Белла викликає на диво сильну реакцію у всіх із нашого племені, — вона посміхалась особисто мені, споглядаючи мою реакцію, в неї ж самої було блаженне обличчя.
Едвард напружився. Я встигла подивитись на нього, перш ніж він обернувся обличчям до Джейн.
— Чи не могла б ти це припинити? — звернувся він до неї напруженим тоном.
Джейн знову легко засміялась.
— Просто перевіряю. Адже від цього немає жодної шкоди, чи не так?
Я здригнулась, глибоко вдячна долі, що незвичайна особливість мого організму, яка захистила мене від впливу Джейн нашої минулої зустрічі, й досі працювала. Рука Едварда пригорнула мене.
— Що ж, здається, нам немає що тут робити. Дивно, — промовила Джейн, у її голосі знову з’явилась байдужість. — Ми не звикли бути непотрібними. Дуже шкода, що ми проґавили битву. Судячи з усього, було б цікавенько на це подивитись.
— Так, авжеж, — різким голосом швидко озвався до неї Едвард. — Ви ж були зовсім поряд. Шкода, що ви запізнились на якихось півгодини. Можливо, тоді б ви і встигли виконати свої обов’язки.
Джейн непохитно витримала погляд Едварда.
— Згодна, дуже прикро, що все так обернулось, правда ж?