— Вона повернулася по мене, — вимовила я, задихаючись.
Вікторія не збиралася здаватися, поки не доможеться моєї смерті. Вона повторюватиме одну й ту саму схему — чергуватиме фальшивий випад зі справжнім, — аж поки не знайде діру в моїй обороні. Може, мені пощастить. Може, Волтурі прийдуть по мене першими — принаймні вони вб’ють мене швидше.
Едвард міцно схопив мене, розвернувшись так, щоб затулити мене від Джейкоба, і налякано плескав мене рукою по обличчю.
— Все буде гаразд, — шепотів він мені. — Все буде гаразд. Я ніколи не підпущу її до тебе. Все буде гаразд.
Потім він поглянув на Джейкоба.
— Задоволений такою відповіддю, дворняго?
— По-твоєму, Белла не має права знати? — Джейкоб не відступав. — Йдеться про її життя.
Едвард промовив так тихо, що навіть Тайлер, стоячи за крок від нього, нічого б не почув.
— Навіщо її лякати, коли небезпека їй не загрожує?
— Краще бути наляканою, ніж обдуреною.
Я намагалася опанувати себе, але не могла втриматися від сліз. Я бачила образ Вікторії у себе перед очима — її обличчя, вишкірені зуби, налиті кров’ю очі, одержимі бажанням помститися. Вона звинувачувала Едварда у смерті свого коханця, Джеймса. І вона не зупиниться, поки не відбере кохання в нього. Кінчиками пальців Едвард витер сльози, що котилися по моїх щоках.
— Ти справді вважаєш, що краще робити їй боляче, ніж охороняти? — мовив він.
— Вона сильніша, ніж ти вважаєш, — сказав Джейкоб. — Вона переживала й гірше.
Раптом вираз обличчя Джейкоба змінився. Тепер він дивився на Едварда дивним вивчаючим поглядом. Він примружив очі, наче розв’язуючи в голові складну математичну задачу.
Я відчула, як Едвард зіщулився, і поглянула на нього. Це біль примусив його обличчя скривитися. На одну жахливу мить воно нагадало мені той день, коли ми були разом в Італії, в похмурій вежі Волтурі, в якій Джейн мордувала Едварда своїм злим даром, обпікаючи його самими лише думками…
Цей спогад вихопив мене з прострації і змусив опанувати себе. Краще нехай Вікторія сотню разів уб’є мене, аніж я знову побачу, як Едвард отак страждає.
— Кумедно, — засміявся Джейкоб, дивлячись на Едвардове обличчя.
Едвард здригнувся, та, доклавши трохи зусиль, повернув собі рівновагу. Проте в очах його читався неприхований біль. Вражена, я переводила погляд з Едвардової гримаси на зухвалу посмішку Джейкоба.
— Що ти з ним робиш? — викрикнула я.
— Не зважай, Белло, — сказав мені тихо Едвард. — Просто у Джейкоба гарна пам’ять.
Джейкоб глузливо посміхнувся, від чого Едвард знову зіщулився.
— Припини це! Що б ти там не робив.
— Звичайно, якщо ти наполягаєш, — знизав плечима Джейкоб. — Це його власні проблеми, якщо йому не подобається те, що я пам’ятаю.
Я подивилася на нього, але він пустотливо посміхнувся у відповідь — наче дитина, яка знає, що спіймана на гарячому і що її за це не покарають.
— Директор уже йде сюди, аби розігнати натовп гультяїв на шкільному подвір’ї, — прошепотів до мене Едвард. — Ходімо на англійську, Белло, щоб уникнути клопоту.
— Він занадто обережний, чи не так? — сказав Джейкоб, звертаючись лише до мене. — Невелика доза неприємностей присмачує життя. Дай-но здогадаюсь — тобі не дають веселитися, правда?
Едвард кинув на нього сердитий погляд, ледь помітно вискаливши зуби.
— Замовкни, Джейку! — сказала я.
Джейкоб розсміявся.
— Це прозвучало як «ні, не дають». Гей, якщо знову захочеш відчути смак життя, приходь до мене. Я досі зберігаю в гаражі твій мотоцикл.
Я оживилася, почувши новину.
— Але ж ти мав його продати. Ти пообіцяв Чарлі.
Якби я не заступилася тоді за Джейка — зрештою, він витратив на обидва мотоцикли не один тиждень роботи і заслужив на певну винагороду, — Чарлі б викинув мій моцик прямісінько в бак для сміття. А потім, мабуть, ще б його і підпалив.
— Так, справді. Я мав його продати. Але він твій, а не мій. У будь-якому разі він буде в мене, поки ти не захочеш його забрати.
В куточках його губ несподівано заграв легесенький натяк на ту усмішку, яку я знала і пам’ятала.
— Джейку…
Він гойднувся вперед. Його обличчя посерйознішало, гострий сарказм зник.
— Гадаю, я помилявся, що ми не можемо бути друзями. Ми б змогли дружити — на моїй території. Приходь до мене в гості.
В цей момент я гостро відчула присутність Едварда, його обійми, які з непохитністю скелі мене оберігали. Я поглянула на його обличчя — на ньому був вираз терплячого очікування.