Я спохмурніла, дивлячись на сторінку з написаним текстом. Всі вони були там — Еммет, Джаспер, Аліса, Розалія та Карлайл. Може, навіть і Есме, хоча про неї не згадувалося. А ще Пол і решта квілеутської зграї. Так легко могла спалахнути бійка, змусивши мою майбутню родину і моїх старих друзів стати одні проти одних! Будь-хто з них міг дістати поранення. На мою думку, вовкам би загрожувала більша небезпека, але уявити, як Аліса стоїть поруч з одним із велетенських вовкулак і б’ється…
Я здригнулася.
Я ретельно витерла гумкою весь абзац, а потім написала поверх:
А як щодо Чарлі? Вона могла з явитися в нього.
Едвард почав хитати головою ще до того, як я закінчила, очевидячки, збираючись применшити небезпеку, яка загрожувала Чарлі. Він простягнув руку по записку, але я його проігнорувала і продовжила писати:
Ти не можеш знати, що вона про це не думала, бо тебе тут не було. Флорида — то була погана ідея.
Він видер сторінку з-під моєї руки.
Я не міг відпустити тебе саму. У декого таке везіння, що не вижила б навіть чорна скринька.
Це було зовсім не те, що я мала на увазі; у мене й на гадці не було їхати без нього. Я хотіла сказати, що ми мали залишитися тут разом. Але його відповідь збила мене з думки і навіть заінтригувала. Ніби я не можу перелетіти країну, щоб не змусити літак впасти. Смішно якось.
Припустімо, що через моє невезіння падає літак. Що б ти робив у такому разі?
Він намагався приховати посмішку.
— А чому літакові взагалі падати?
— Пілоти відключились, п’яні.
— Дуже просто. Повів би літак сам.
Ну, звичайно. Я закопилила губи і спробувала ще раз.
— Обидва двигуни вибухнули, і ми у смертельному вихорі падаємо вниз.
— Я почекаю, поки ми достатньо наблизимося до землі, міцно схоплю тебе, проб’ю обшивку і вистрибну. А потім приведу тебе до місця, де сталася аварія, і ми будемо шкутильгати серед уламків, наче двійко найбільших щасливчиків у світі.
Я зупинила на ньому німий погляд.
— Що? — прошепотів він.
Я похитала головою, збентежена.
— Нічого, — відповіла я самими губами.
Витерши гумкою це недоладне листування, я нашкребла ще один рядок:
Скажеш мені наступного разу.
Я знала, що буде наступний раз. Змагання триватиме, поки хто-небудь не програє.
Едвард подивився мені у вічі довгим поглядом. Цікаво, який вигляд мало тоді моє обличчя — на дотик воно було холодним, значить, рум’янець іще не повернувся. На віях іще не обсохли сльози. Він зітхнув і коротко кивнув.
Дякую.
Папірець зник із-під моєї руки. Я підняла очі, кліпаючи від здивування, — містер Берті саме проходив між рядами.
— Це щось таке, чим би ви хотіли поділитися з усіма, містере Каллен?
Едвард підняв на нього безневинний погляд і простягнув аркуш паперу, що лежав поверх його папки.
— Мої записи? — запитав він, вдаючи розгубленість.
Містер Берті пробіг очима по написаному — понад усякий сумнів, то був бездоганний конспект його лекції, — а потім відійшов, насупившись.
Згодом, на уроці математики — єдиному, куди Едвард не ходив разом зі мною, — я почула плітки.
— Ставлю на великого індіанця, — сказав хтось.
Я роззирнулася і побачила, як Тайлер, Майк, Остін та Бен схилили голови один до одного і захоплено про щось розмовляли.
— Ага, — прошепотів Майк. — Ви бачили габарити отого хлоп’яти Джейкоба? Гадаю, що він покладе Каллена на лопатки, — судячи з голосу, Майку стало приємно на саму думку.
— А на мій погляд, — заперечив Бен, — не треба недооцінювати Едварда. Він завжди такий… упевнений. Здається мені, що він може за себе постояти.
— Я згоден із Беном, — сказав Тайлер. — Крім того, якщо те хлоп’я наїде на Едварда, то за нього заступляться його братики-громили.
— Хто-небудь із вас був недавно в Ла-Пуші? — запитав Майк. — Пару тижнів тому ми з Лорен їздили туди на пляж, і повірте мені, друзяки Джейкоба не менші за нього.