— Ой! — вихопилося в нього. — Вибач, — і знову замкнув рот на замок.
Коли я перейшла до частини про Волтурі, його реакція стала відвертішою: щелепи міцно стиснулися, шкіра вкрилася сиротами, ніздрі роздувалися. Я не заглиблювалася в подробиці, обмеживши свою розповідь тим, як Едвард витягнув нас із халепи, в яку ми тоді потрапили, і не згадувала ні про обіцянку, яку ми дали, ні про візит, на який тепер чекали. Джейкобу не варто знати про мої нічні страхіття.
— Тепер ти знаєш мою історію, — завершила я. — Настала твоя черга говорити. Що сталося, поки я була в мами на вихідних?
Я знала, що Джейкоб розповість мені більше, ніж Едвард. Адже він не боявся мене злякати.
Джейкоб гойднувся вперед, миттєво оживившись.
— Так от, Ембрі, Квіл і я стояли на варті тієї суботньої ночі — звичайнісіньке собі буденне чергування, аж раптом — бабах! — Джейкоб розкинув руки, імітуючи вибух. — Свіжий слід, його лишили хвилин п’ятнадцять тому. Сем хотів, щоб ми почекали на нього, але я не знав, що ти поїхала, і не був певен, чи слідкують за тобою твої упирі. Отож ми на повних парах погналися за вурдалачкою, але наздогнати не встигли, бо вона перетнула договірний кордон. Потім ми розподілилися уздовж кордону, сподіваючись, що вона повернеться. Але марно.
Він відкинув голову, і волосся, яке відросло з тієї короткої стрижки, яку він носив, коли приєднався до зграї, впало йому на очі.
— Ми погналися аж далеко на південь. Сем та інші наздогнали її раніше за нас, але вона знай тупцяється собі уздовж кордону, а потойбіч від нього зібралося цілісіньке вампірське кодло. Отой здоровило — як там його звати?…
— Еммет.
— Так, він. Кинувся на неї, але дівиця була на диво прудка! Отож, пролетівши мимо неї, він врізався в Пола. Тому Пол… ти ж знаєш Пола?
— Авжеж.
— Втратив її з поля зору. Не можу сказати, що я його звинувачую, адже той кровопивця був прямісінько верхи на ньому. Пол підстрибнув — не дивись на мене так! — і вурдалак опинився на нашій землі.
Я силкувалася опанувати вираз свого обличчя, аби Джейкоб зміг продовжити. Але нігті уп’ялися в долоні від напруження, з яким я слухала розповідь, хоча й знала, що все закінчилося добре.
— Зрештою, Пол цього не помітив, і той здоровило перейшов назад на свій бік. Але до того часу… е-е-е… ота… и-и-и… білявка… — на обличчі Джейкоба відбилася кумедна суміш відрази та мимовільного захоплення, коли він намагався відшукати слова, щоб описати Едвардову сестру.
— Розалія.
— Байдуже. Вона справді збиралася перетнути кордон. Тому ми із Семом кинулися прикривати Пола. А потім їхній ватажок і ще один блондин…
— Карлайл і Джаспер.
Він роздратовано зиркнув на мене.
— Ти ж знаєш, мені начхати. Коротше кажучи, Карлайл звернувся до Сема, аби все владнати. А потім сталося щось дивне, і всі дуже швидко заспокоїлися. Це той другий, про якого ти мені розповідала, пудрив нам мізки. Але хоч ми і збагнули, що він чинить, проте не могли не заспокоїтися.
— Так, я розумію, що при цьому відчуваєш.
— Роздратування, ось що відчуваєш. Але дратуватися неможливо — хіба що потім, — він сердито похитав головою. — Отож Сем із вампіром-ватажком погодилися, що наразі Вікторія — пріоритет, і ми продовжили погоню. Карлайл дозволив нам іти по лінії кордону, щоб ми могли добре взяти її слід і простежити пересування, але той обірвався на скелястому березі, якраз на північ від резервації Макá[7], там, де кордон на декілька миль проходить уздовж берегової лінії. Там вона знову зайшла у воду. Здоровань і отой, що заспокоює, просили у нас дозволу перетнути кордон, щоб переслідувати її далі, але ми, звісно, відмовили.
— Гаразд. Тобто ви вчинили нерозумно, але я рада, що все так обійшлося. Еммет такий необережний. Він міг поранитися.
Джейкоб пирхнув.
— Невже твій вампір сказав, що ми напали на них без причини і що його безневинна сімейка…
— Ні, — перебила я його. — Едвард розповів мені те ж саме, що й ти, просто не так детально.
— Ха, — видихнув Джейкоб і нахилився, аби підхопити один із тих камінців, що у величезній кількості валялися у нього під ногами. Без особливих зусиль він пожбурив його на добру сотню метрів у затоку.
— Гадаю, що вона повернеться. У нас іще буде нагода її піймати.
Я здригнулася. Певна річ, Вікторія повернеться. Але чи скаже мені Едвард про це наступного разу? Навряд. Треба спостерігати за Алісою, шукати особливі знаки, що вкажуть мені на повернення…
Здавалося, що Джейкоб не помітив моєї реакції. Із задуманим виразом на обличчі, міцно стуливши повні губи, він спостерігав за хвилями.
7
Макá — народність північноамериканських індіанців, яка проживає на північному заході півострова Олімпік у США.