Я засміялася, досі дивлячись на конверт.
— Форкс дещо змінив мої погляди на життя.
— А Едвард?
Хоча від звуку його імені у мене в шлунку затріпотіли метелики, я підвела погляд і широко усміхнулася.
— Його також не лякає холод Аляски.
Вона усміхнулася у відповідь.
— Ну, звичайно, — вона зітхнула. — Але це так далеко. Я сумуватиму за тобою. Ти писатимеш мені на мейл?
Я замовкла, накрита хвилею суму. Можливо, не треба зближуватися з Анжелою зараз. Але чи не гірше пускати на вітер оці останні шанси? Я попроганяла погані думки, щоб пожартувати у відповідь.
— Якщо зможу друкувати після цього, — і кивнула в бік підписаної мною гори конвертів.
Ми обидві засміялися, і потому стало легко щебетати невимушено про заняття та основні предмети, поки закінчували решту конвертів — лишалося тільки про них не думати. Сьогодні були й вагоміші приводи для хвилювання.
Я ще допомогла наклеїти марки. Мені було страшно йти додому.
— Як рука? — запитала Анжела.
Я поворушила пальцями.
— Гадаю, вона відійде… одного дня.
Внизу грюкнули двері, й ми підвели голови.
— Анж? — гукнув Бен.
Я спробувала усміхнутися, але мої губи тремтіли.
— Здається, це сигнал, що мені пора додому.
— Ти не мусиш іти. Хоча Бен, напевно, збирається розказати мені про фільм… у подробицях.
— Та й Чарлі хвилюється, де я.
— Дякую за допомогу.
— Я гарно провела час. Нам обов’язково треба придумати щось таке. Було приємно побути у дівочій компанії.
— І мені також.
Хтось легенько постукав у двері спальні.
— Заходь, Бене, — сказала Анжела. Я звелася на ноги і потягнулася.
— Здоров, Белло! Ти вижила, — Бен швидко привітався і сів на моє місце поряд з Анжелою. Він оцінив поглядом нашу роботу.
— От молодці. Шкода, що нічого не лишилося, а то б я… — він обірвав речення і швидко перейшов на іншу тему. — Анж, не можу повірити, що ти пропустила цей фільм! Він просто потрясний. А цей фінальний поєдинок — неймовірна хореографія! Той хлопець… та що я розповідаю, тобі треба побачити це на власні очі…
Анжела обернулася до мене і закотила очі.
— Побачимося в школі, — сказала я, нервово посміюючись.
Вона зітхнула.
— До зустрічі.
З будинку я заскочила у пікап, але вулиця була порожня. Всю дорогу я нервово поглядала у дзеркала, проте ознак сріблястої машини ніде не було. І навпроти будинку вона також не стояла, хоча це мало що значило.
— Белло? — погукав Чарлі, коли я відчинила вхідні двері.
— Привіт, тату.
Він сидів у вітальні перед телевізором.
— Як минув день?
— Добре, — відповіла я. Йому можна було все розказати — адже скоро він і так усе почує від Біллі. Крім того, це зробить його щасливим. — Мене відпустили з роботи, тому я поїхала в Ла-Пуш.
Але він не надто здивувався. Біллі встиг із ним поговорити.
— Як Джейкоб? — запитав він удавано байдуже.
— Нормально, — відповіла я так само буденно.
— Ти їздила до Веберів?
— Ага. Ми підписали всі її конверти з запрошеннями.
— Дуже добре, — Чарлі широко усміхнувся. Він був дивно зосереджений — вочевидь, по телевізору йшла гра.
— Я радий, що ти сьогодні провела час із друзями.
— Я також.
Я поплелася на кухню, сподіваючись на цілу купу роботи. На жаль, Чарлі вже помив посуд по обіді. Я постояла кілька хвилин, дивлячись на яскравий клаптик світла, який сонце кидало на підлогу.
— Я робитиму уроки, — похмуро оголосила я, піднімаючись вгору сходами.
— Давай, — крикнув Чарлі мені навздогін.
Якщо виживу, додала я подумки. Я повільно зачинила двері кімнати, а потім уже обернулася і підвела погляд.
Певна річ, Едвард був там. Він стояв навпроти мене, прихилившись до стіни в тіні відчиненого вікна. Обличчя суворе, тіло напружене. Він мовчки дивився на мене.
Я зіщулилася, приготувавшись до справжнього вибуху, але цього не сталося.
— Привіт, — нарешті мовила я.
Його обличчя здавалося висіченим із каменю. Я подумки порахувала до ста, але жодних змін не сталося.
— От бачиш… я досі жива, — почала я.
Низьке гарчання вихопилося з його грудей, але вираз обличчя не змінився.
— Нічого не сталося, — додала я, знизавши плечима.
Він ворухнувся. Заплющивши очі, він діткнувся правою рукою до перенісся.
— Белло, — прошепотів він. — Ти хоч уявляєш, як близько я був сьогодні до того, щоб перетнути кордон? Порушити угоду, поїхавши за тобою? Ти хоч знаєш, які б це могло мати наслідки?
Я зойкнула, і його очі розплющилися. Вони була холодні й похмурі як ніч.