— Але ти не можеш? — сказала я занадто гучно і спробувала стишити голос, щоб Чарлі не почув, хоча мені кортіло верещати. — Едварде, вони більше не відмовляться від бійки. Вони хочуть цього. Ти не можеш вічно порушувати правила!
— Може, вони не єдині, хто отримав би задоволення від бійки.
— Не починай, — відрізала я. — Ви уклали договір — от і виконуйте його.
— Якби він скривдив тебе…
— Досить! — відрубала я. — Немає чого хвилюватися. Джейкоб цілком безпечний.
— Белло, — він закотив очі. — Ти не дуже розумієш, що безпечно, а що ні.
— Я знаю, що мені не треба хвилюватися щодо Джейка. І тобі також.
Він зціпив зуби. Руки його, опущені вздовж тіла, стиснулися в кулаки. Він нерухомо стояв біля стіни, і відстань між нами була просто не стерпною.
Я глибоко вдихнула і перетнула кімнату. Він не поворухнувся, коли я його обійняла. Порівняно з теплом останніх променів полуденного сонця, що проникали крізь вікно, його шкіра здавалася цілком льодяною. Він також був схожим на брилу льоду — холодний і незворушний.
— Вибач, що змусила тебе хвилюватися, — промовила я.
Він зітхнув і трохи розслабився. Його руки пригорнули мене за талію.
— Хвилюватися — це м’яко сказано, — мовив він. — Це був дуже довгий день.
— Ти не повинен був ні про що дізнатися, — зазначила я. — Я не гадала, що ти так рано повернешся з полювання.
Я поглянула на його обличчя, на його очі, готові до оборони. За своїми переживаннями я не помітила, як сильно вони потемніли і під ними виступили фіолетові круги. Я збентежено насупилася.
— Коли Аліса побачила, що ти зникла, я повернувся, — пояснив він.
— Тобі не слід було цього робити. Тепер тобі знову доведеться іти, — я насупилася ще більше.
— Я можу почекати.
— Це просто смішно. Тобто мені відомо, що Аліса не може бачити мене, коли я з Джейкобом, але ти мав знати…
— Але я не знав, — перебив він. — Навіть не сподівайся, що я дозволю тобі…
— Ще й як дозволиш, — не стрималася я. — Це саме те, на що я сподіваюся…
— Це більше не повториться.
— Абсолютно вірно. Тому що наступного разу ти не будеш так гостро на це реагувати.
— Тому що наступного разу не буде.
— Я розумію, коли тобі треба відлучатися, навіть якщо це мені не подобається…
— Це не одне й те саме. Я не ризикую своїм життям.
— Я також.
— Вовкулаки становлять ризик.
— Я не згодна.
— Я це не обговорюю, Белло.
— Я також.
Я відчула, як у мене за спиною його руки знову стиснулися в кулаки, і бездумно ляпнула:
— Це ж лише через мою безпеку?
— Що ти маєш на увазі? — запитав він.
— Ти не… — Анжелина теорія здавалася тепер ще безглуздішою, ніж раніше. Мені було важко закінчити думку. — Я маю на увазі, це ж не просто ревнощі?
Він звів брову.
— Та невже?
— Будь серйозним.
— Запросто — нічого смішного я й близько не бачу.
Я підозріливо нахмурилася.
— Чи… це все разом? Щось схоже на нісенітницю типу «вурдалаки та вовкулаки — вороги довіку»? Чи просто надлишок тестостерону?
Його очі спалахнули.
— Це тільки через тебе. Твоя безпека — це все, що мене хвилює.
Чорний вогонь, який загорівся в його очах, не залишив мені сумнівів.
— Гаразд, — зітхнула я. — Я тобі вірю. Але хочу, щоб ти дещо затямив: коли справа доходить до цієї безглуздої ворожнечі, я умиваю руки. Я нейтральна країна. Я Швейцарія. Я відмовляюся ставати жертвою територіальних суперечок між містичними істотами. Джейкоб — це моя родина. Ти… не зовсім щоб кохання мого життя, бо я збираюся кохати тебе довше за життя. Кохання мого існування. Мені байдуже, хто з вас вовкулака, а хто — вампір. Якщо Анжела перетвориться на відьму, нехай також до вас приєднується.
Він мовчки подивився на мене крізь примружені повіки.
— Швейцарія, — наголосила я ще раз.
Він поглянув на мене з-під брів, а потім зітхнув.
— Белло, — почав був він, але замовк, поморщивши носа від огиди.
— Що тепер?
— Не ображайся, але… він тебе смердить псиною, — сказав він мені та криво посміхнувся. Я знала, що боротьба закінчилася. На сьогодні.
Едвард мав компенсувати проґавлене полювання, і тому в п’ятницю ввечері від’їжджав разом із Джаспером, Емметом та Карлайлом на пошуки пум у заповідник Північної Каліфорнії.
Ми не дійшли остаточної згоди щодо цього вовкулачого питання, але я не почувалася винною, телефонуючи Джейкобу, користуючись нагодою, поки Едвард відганяв додому «вольво», перш ніж знову залізти в моє вікно. Я хотіла сказати йому, що в суботу приїду знову. В цьому не було нічого потайного. Едвард знав, як я почуваюся. І якщо він зламає мені пікап, Джейкоб сам по мене приїде. Форкс — це нейтральна територія, так само як Швейцарія, так само як я.