— Якби я знала, що воно не може завдати мені шкоди, то сама б його вбила. Пригадуєш? — мовив Лакмен.
— Але вона була цивілкою, — відказав Берріс. — Ця дівчина ніколи не кайфувала й мала багато бабла. Пам’ятаєш її квартиру? Багаті ніколи не зрозуміють цінність життя. Це дещо інше. Пам’ятаєш Тельму Корнфорд, Бобе? Низеньку дівку з величезними грудьми? Вона ніколи не носила ліфчик, і ми просто сиділи і втикали на її соски. Вона прийшла до нас і попросила вбити карамору. І коли ми пояснили...
Повільно керуючи автомобілем, Боб Арктор забув про своє теоретизування й пригадав випадок, який вразив їх усіх: вишукана й елегантна цивілка у водолазці й кльошах, із офігенними цицьками, котра хотіла, щоб вони вбили велику нешкідливу комаху, яка насправді робила їй добро, знищуючи комарів, — і це в рік, коли округ Орандж охопила епідемія енцефаліту, — а коли вони побачили і пояснили їй, що то була за істота, вона промовила слова, які стали для них пародійним лихим гаслом, гаслом усіх тих, кого вони боялися і зневажали:
ЯКБИ Я ЗНАЛА, ЩО ВОНО
НЕ МОЖЕ ЗАВДАТИ МЕНІ ШКОДИ,
ТО САМА Б ЙОГО ВБИЛА.
Ця фраза підсумовувала (та й досі підсумовує) для них усе те, через що вони не довіряли своїм ворогам-цивілам, якщо припустити, що ті й справді були їхніми ворогами; хай там як, а така особа, як добре-освічена-й-фінансово-забезпечена Тельма Корнфорд, сказавши це, одразу ж перетворилася для них на ворога, від якого вони, на її подив, тоді втекли, вибігши з її квартири і повернувшись до своєї засміченої халупи. Тут проявилася прірва між її та їхнім світами, яка зосталася назавжди, незважаючи на те, що вони й далі чимало розмірковували про те, як її трахнути. «Її серце, — подумав Арктор, — було порожньою кухнею: вкрита кахлями підлога, каналізаційні труби, сушарка для посуду з блідою начищеною поверхнею, а на краєчку раковини — одна покинута склянка, до якої нікому не було жодного діла».
Якось, ще перед цілковитим зануренням у роботу під прикриттям, йому довелося записувати свідчення в однієї заможної пари цивілів, у яких вкрали меблі за їхньої відсутності — імовірно, якісь торчки; у ті часи люди ще жили в районах, де бродячі банди грабіжників крали все, що могли, мало що лишаючи після себе. Банди професіоналів, що мали скаутів, які з раціями в руках за кілька миль від будинку виглядали лохів, які могли повернутися. Арктор пригадав, як чоловік і його дружина сказали: «Люди, які грабують ваш будинок і виносять кольоровий телевізор, — це ті самі злочинці, що вбивають тварин і нищать безцінні твори мистецтва». «Ні,— пояснював їм Боб, припинивши занотовувати свідчення, — що спонукає вас так вважати?» Наркозалежні, принаймні з його досвіду, рідко знущалися з тварин. Він був свідком того, як наркомани впродовж тривалого часу годували й піклувалися про поранених тварин, тоді як цивіли, мабуть, їх би просто «приспали» — це був щонайтиповіший для цивілів термін, який також використовувався у Синдикаті і позначав убивство. Одного разу він допоміг двом наглухо обдовбаним торчкам, що марно намагалися звільнити кішку, яка застрягла поміж скла в розбитому вікні. Торчки, котрі вже ледь бачили й мало що могли усвідомити, упродовж майже цілої години наполегливо й обережно працювали, доки їм не вдалося звільнити кішку. З усіх текло трохи крові, і з торчків, і з кішки, вони тримали її руками: один чувак разом із Арктором — усередині будинку, інший — надворі, де стирчали її дупа і хвіст. Урешті-решт кішку звільнили — вона не отримала серйозних поранень. Тоді вони її нагодували. Вони не знали, чия це кішка; вочевидь, вона зголодніла, почула запах їжі крізь розбите вікно і тоді, не змігши докликатися торчків, спробувала застрибнути всередину. Вони не помічали її, доки вона не почала жалібно вищати, але після цього заради неї одразу ж на деякий час забули про всі свої різноманітні наркотичні тріпи та марення.
Щодо «безцінних творів мистецтва» він був не надто впевненим, оскільки не зовсім розумів, про що тут ішлося. Під час війни у В’єтнамі у Мілаї за наказом ЦРУ було знищено чотириста п’ятдесят безцінних творів мистецтва — безцінних творів мистецтва, а на додачу ще й волів, курей та решту тварин, про яких не згадувалося. Коли Боб про це задумувався, то завжди почувався дещо не по собі, і йому важко було називати так картини в музеях.
— Як думаєте, — обережно кермуючи, запитав Арктор,— коли ми помремо і в Судний день постанемо перед Господом, наші гріхи будуть записані в хронологічному порядку, за принципом тяжкості, у висхідному або низхідному порядку чи за абеткою? Бо мені б не хотілося, щоб, коли я помру у вісімдесят шість, Бог нагримав на мене: «То це ти той маленький хлопчик, який у 1962-му вкрав три пляшки „Кока-Коли“ з припаркованої коло крамниці „7-11“ вантажівки і який багато молов язиком та сквернословив?»
— Думаю, вони будуть з’єднані перехресними посиланнями, — сказав Лакмен. — І тобі просто видадуть роздруківку, на якій уся довга колонка вже буде підсумована.
— Гріх, — мовив Берріс, гигикаючи, — це застарілий жидохристиянський міф.
— Можливо, — проказав Арктор, — вони зберуть усі твої гріхи в одну велику бочку з розсолом... — він розвернувся і поглянув на антисеміта Берріса, — ...кошерну таку бочку з розсолом, а тоді піднімуть її і виллють одразу увесь вміст тобі на голову, і ти стоятимеш там такий, а з тебе стікатимуть гріхи. Твої власні гріхи, ну, і ще, можливо, кілька чужих, що потрапили до бочки помилково.
— Гріхи когось з таким самим ім’ям,— додав Лакмен. — Ще якогось Роберта Арктора. Як думаєш, скільки існує Робертів Аркторів, Беррісе?
Він штовхнув Берріса ліктем.
— Комп’ютери Каліфорнійського технологічного інституту зможуть нам підказати? І якщо така справа, то нехай знайдуть ще й усіх Джимів Беррісів.
«Скільки існує Бобів Аркторів? — запитав себе подумки Боб.— Дивна, йобнута думка. Я знаю принаймні двох. Одного звати Фред, і він буде стежити за іншим, якого звати Боб. За тією самою людиною. Чи ні? Чи й справді Фред є Бобом? Хіба комусь це відомо? Якщо так, то я б це знав, адже я — єдина людина, якій відомо, що Фред — це Боб Арктор. Але, — подумав він, — хто такий я? Котрий із них?»
Під’їхавши до з’їзду з дороги, зупинившись, запаркувавшись і втомлено підійшовши до дверей, вони виявили, що двері відчинені, і на них висить Беррісова записка, однак, зайшовши до будинку, вони побачили, що всередині після їхнього від’їзду нічого не змінилося.
Берріс одразу ж щось запідозрив.
— Ага, — пробурмотів він, увійшовши в будинок.
Він стрімко потягнувся за своїм 22-м, що був схований на книжковій полиці поряд із дверима, і схопив його, доки повз нього проходили інші. Тварини підбігли до них, як і зазвичай, вимагаючи, аби їх погодували.
— Що ж, Беррісе,— сказав Лакмен,— здається, ти мав рацію. Тут точно хтось був, бо ж бачиш — ти також це бачиш, Бобе? — вони бездоганно замели всі сліди, що доводить...
Він гучно й незадоволено перднув, а тоді побрів на кухню, щоб пошукати в холодильнику банку пива.
— Беррісе, — мовив він, — ти — їбанутий.
Усе ще насторожено пересуваючись зі стволом у руці, Берріс ігнорував його, намагаючись відшукати сліди, які могли б на щось вказати. Спостерігаючи за ним, Арктор подумав: «Можливо, йому і вдасться. Вони могли щось по собі лишити. І,— подумав він,— дивно, як параноя іноді може бути пов’язаною з реальністю, принаймні на якусь мить. За таких особливих умов, як, наприклад, сьогодні. Наступним, що стверджуватиме Берріс, буде те, що я навмисне виманив усіх з дому, аби дозволити таємним гостям залагодити тут свої справи. А потім він почне роздумувати над тим, хто це був, навіщо вони приходили і таке інше. Власне, можливо, він уже цим займається. Або ж навіть почав робити це ще якийсь час тому; достатньо давно, щоб вдатися до саботажу і пошкодження цефаскопа, автомобіля та бозна-чого ще. Можливо, коли я ввімкну світло в гаражі, увесь будинок згорить. Проте лишається найважливіше питання: чи приїздила команда техніків, чи встановила всю апаратуру і чи встигли вони все завершити?» Він не знатиме цього доти, доки не побачиться з Генком і той не надасть йому план розташування сканерів і доступ до носіїв записаної інформації. Плюс будь-які додаткові дані, які начальник команди техніків та решта задіяних у цій операції експертів вважатимуть за потрібне йому передати. Заради їхньої добре спланованої гри проти підозрюваного Боба Арктора.