— ...або ж Боб Арктор, — продовжив Генк, вивчаючи список підозрюваних.
— Я завжди про себе звітую, — сказав Фред.
— Тому час від часу тобі доведеться включати себе в записи голосканерів, які приноситимеш нам, адже якщо ти систематично себе видалятимеш, то хочемо ми того чи ні, але, послуговуючись методом виключення, ми таки вирахуємо, хто ти. Насправді, ти муситимеш підійти до видалення себе — як же це назвати? — винахідливо, мистецьки... Чорт! Креативно — ось потрібне слово... наприклад, видаляти те, як, лишившись у будинку на самоті, працюєш — перевіряєш папери та шухляди або обслуговуєш один сканер в межах досяжності іншого, або...
— Вам варто просто раз на місяць присилати когось у формі, — сказав Фред. — І нехай каже: «Доброго ранку! Я прийшов провести обслуговування приладів стеження, що таємно встановлені на території вашого будинку, у вашому телефоні та автомобілі». Можливо, Арктор йому навіть заплатить.
— Швидше за все, Арктор його прикінчить, а тоді зникне.
— Якщо він приховує щось аж настільки важливе, — мовив шифрувальний костюм Фреда. — Що не доведено.
— Арктор може багато що приховувати. Ми отримали й проаналізували більш свіжу інформацію щодо нього. Майже жодних сумнівів у нас не лишилося: він — член угруповання, фальшивка. Він — лицемір. Тому стеж за ним, доки не проколеться, доки ми не матимемо достатньо, щоб його заарештувати й покласти цьому край.
— Хочете підкинути товар?
— Це ми обговоримо пізніше.
— Ви думаєте, що він займає високий пост у, ну, ви розумієте, Агенції П.С.?
— Те, що ми думаємо, твоєї роботи не стосується, — відказав Генк. — Ми оцінюємо. Ти ж звітуєш, роблячи свої недосконалі висновки. Ми не намагаємося тебе принизити, але ми володіємо інформацією, великою кількістю інформації, яка тобі не доступна. Ширшою картиною. Комп’ютеризованою картиною.
— Арктор приречений,— сказав Фред,— якщо він із чимось пов’язаний. А з ваших слів я відчуваю, що саме так і є.
— Таким чином невдовзі ми відкриємо проти нього справу, — мовив Генк. — А тоді зможемо перегорнути сторінку, від чого всім нам стане легше.
Не виказуючи емоцій, Фред запам’ятав адресу й номер квартири і раптом пригадав, що нещодавно молода пара торчків, які час від часу туди заходили й виходили, кудись раптово зникла. Їх загребли, а квартиру використовували для цього. Вони йому подобалися. У дівчини було лляне волосся, вона не носила ліфчик. Одного разу, проїжджаючи повз, він побачив, що вона пакує продукти, і запропонував її підвезти; вони розговорилися. Вона була органіком, захоплювалася мегавітамінами, келпом та сонячними ваннами — приваблива, сором’язлива. Дівчина відмовилася. Тепер він розумів чому. Вочевидь, у них був товар. Або, що ймовірніше, вони барижили. З іншого боку, якщо потрібна квартира, стаття за зберігання завжди стане в пригоді, щоб її отримати.
«Цікаво,— подумав він,— для чого органи використовуватимуть великий, але захаращений будинок Боба Арктора, після того як запечуть за ґрати і його? Імовірно, як ще більший центр обробки розвідданих».
— Вам сподобався б будинок Арктора, — промовив Фред уголос.— Він занехаяний і брудний, що типово для наркоманського лігва, проте великий. Гарний двір. Багато кущів.
— Саме це нам повідомила команда техніків. Багато чудових переваг.
— Вони що? Вони повідомили вам, що там «повно переваг»? Невже? — знавісніло протріщав голос шифрувального костюма без жодного виразу чи інтонації, що розлютило його ще більше. — Наприклад, яких?
— Що ж, однією очевидною перевагою є те, що з вікна вітальні відкривається вид на перехрестя, тож звідти можна знімати автомобілі, що проїжджають повз, і їхні номерні знаки... — Генк вивчав величезну купу своїх паперів.— Але Берт — як його там? — котрий очолював команду, вважає, що будинок настільки запущений, що займати його не варто. Невиправдані витрати.
— Як саме? Яким чином запущений?
— Дах.
— Дах там ідеальний.
— Стан фарби всередині й ззовні. Підлога. Кухонні шафи...
— Чорта з два, — прогудів Фред або радше його костюм. — Арктор може лишити гори брудного посуду, не виносити сміття й не прибирати, та зрештою — там же живуть троє чуваків і жодних тьолок? Дружина його покинула — цим усім мають займатися жінки. Якби до них переїхала Донна Готорн, як того прагне Арктор, про що він її вмовляв, вона би з цим впоралася. Так чи інакше, будь-яка служба прибиральників за пів дня приведе будинок в ідеальний стан. А щодо даху, це мене справді бісить, адже...
— То ти рекомендуєш зайняти його після того, як Арктора заарештують і він втратить право власності?
Костюм Фреда вирячився на Генка.
— Ну? — відсторонено запитав Генк, тримаючи напоготові авторучку.
— Не знаю. Або так, або по-іншому, — підвівся зі стільця Фред і зібрався податися геть.
— Ти ще не вільний, — мовив Генк, вказавши йому повернутися на місце.
Він попорпався на столі в паперах.
— У мене тут нагадування...
— У вас завжди є нагадування, — сказав Фред. — Для всіх.
— Це нагадування,— мовив Генк,— каже мені направити тебе до кімнати 203 перед тим, як ти сьогодні звільнишся.
— Якщо це з приводу тієї антинаркотичної промови в клубі «Лайонз», то мені вже добряче за це перепало.
— Ні, це — інше.
Генк жбурнув йому бігунець.
— Це щось інше. Я з тобою закінчив, тому чому б тобі не піти туди просто зараз і все не вирішити?
Він опинився в цілковито білій кімнаті з прикріпленими до підлоги сталевими меблями, сталевим столом та кріслами, кімнаті, схожій на лікарняну палату — чисту, стерильну і холодну, із занадто яскравим освітленням. Власне, праворуч навіть стояли ваги з табличкою «КОРИСТУВАТИСЯ ЛИШЕ З ДОПОМОГОЮ СПЕЦІАЛІСТА». Фреда розглядали двоє працівників, обоє у формі помічників шерифа округу Орандж, але зі стрічками медиків.
— Ви — офіцер Фред? — запитав один з них із завитими догори вусами.
— Так, сер,— відказав Фред.
Він відчув переляк.
— Гаразд, Фреде, спершу дозвольте вам повідомити, що ваші інструктажі і звітування після виконаних завдань, як вам, без сумніву, відомо, записуються й пізніше переглядаються, аби пересвідчитися, що нічого не було випущено під час реальних зустрічей. Звісно, це стандартна процедура, яка застосовується до всіх офіцерів під час усних звітів, не лише до вас.
— До того ж відстежуються всі інші ваші контакти з відділом, наприклад, телефонні дзвінки, і ваша неосновна діяльність, на кшталт нещодавньої промови в Анагаймі для членів клубу «Ротарі».
— «Лайонз»,— уточнив Фред.
— Ви вживаєте Препарат С? — запитав медик, що стояв ліворуч.
— Це суперечливе питання,— сказав другий,— оскільки ми розуміємо, що вас до цього змушує робота. Тож не відповідайте. Не тому, що після вашої відповіді вас можуть у чомусь звинуватити, просто саме питання — досить суперечливе.
Медик вказав на стіл, на якому лежала купа кубиків та іншого кольорового пластикового непотребу, і ще щось, але що саме, офіцер Фред визначити не зміг.
— Підійдіть сюди і сядьте, офіцере Фред. Ми збираємося запропонувати вам кілька коротких легких тестів. Це не забере багато часу і не пов’язане з жодним фізичним дискомфортом.
— Щодо моєї промови... — почав було Фред.
— Це все, — всівшись і діставши ручку та якісь форми, сказав медик, котрий перебував ліворуч, — через нещодавнє дослідження відділу, результати якого показали, що кілька агентів, які працюють під прикриттям у цьому районі, минулого місяця потрапили до нейроафазійних клінік.
— Ви ж знаєте про високу ймовірність потрапляння у залежність від Препарату С? — запитав Фреда інший медик.
— Звісно,— відповів Фред. — Звичайно, знаю.
— Зараз ми запропонуємо вам ці тести,— сказав медик, котрий сидів на стільці, — у такій послідовності: почнемо з того, який ми називаємо БҐ або...
— Думаєте, що я залежний? — поцікавився Фред.
— Наше основне завдання полягає не в тому, щоб визначити, залежний ви чи ні, оскільки протягом наступних п’яти років ми так чи інакше очікуємо, що Військова хімічна дивізія винайде речовину, яка блокуватиме залежність.