ФРЕК: (Звичайним тоном) Сьогодні я купив метедриновий «розсадник».
БЕРРІС: (3 мерзенним виразом обличчя) Метедрин — це бензедрин, як «сліди»; це — мет, кристали, амфетамін,— його виробляють синтетично в лабораторії. Тож, на відміну від драпу, він не органічний. Не існує чогось такого як метедринова рослина, як існує рослина коноплі.
ФРЕК: (Добиває його реплікою) Я маю на увазі, що успадкував від дядька сорок тисяч і купив «розсадник», який був схований у гаражі чувака, де він виготовляє метедрин. Тобто, маю на увазі, що в нього там ціла фабрика, на якій він робить мет. «Розсадник» у сенсі...
Фреку не вдавалося сформулювати все це як слід дорогою, оскільки частина його мозку переймалася автомобілями довкола й сигналами світлофорів; однак він був упевнений, що коли дістанеться Бобового будинку, то викладе все Беррісу просто пречудово. Особливо якщо там буде ціла компанія, Берріс проковтне цю приманку й постане перед усіма повним кретином. І це буде пречудова помста, адже Берріс більше за будь-кого ненавидить, коли з нього сміються.
Зупинившись, він побачив, що Джим на подвір’ї лагодить Аркторову машину. У неї був піднятий капот, а Берріс і Арктор стояли поруч із купою інструментів.
— Гей, чувак! — гукнув він, грюкнувши дверцятами автомобіля й невимушено поплентавшись до них.
— Беррісе, — одразу ж спокійно мовив Фрек, поклавши руку тому на плече, щоб привернути до себе увагу.
— Пізніше,— прогарчав Берріс.
Він був одягнений у свій робочий комбінезон, брудна тканина якого була перемащена мастилом і ще чимось подібним.
— Сьогодні я купив метедриновий «розсадник»,— проказав Фрек.
— Наскільки великий? — з байдужим похмурим виглядом запитав Берріс.
— Ти про що?
— Наскільки великий «розсадник»?
— Ну, — відказав Фрек, вирішуючи, як бути далі.
— Скільки ти за нього віддав? — поцікавився Арктор, так само перемащений машинним мастилом.
Фрек побачив, що вони зняли карбюратор, повітряний фільтр, шланги і все інше.
— Приблизно десять доларів, — відповів Фрек.
— Джим міг би дістати тобі дешевше, — зауважив Арктор, знову взявшись за роботу. — Правда, Джиме?
— Зараз метедринові «розсадники» роздають практично задарма,— сказав Берріс.
— Це ж, блядь, цілий гараж! — запротестував Фрек. — Ціла фабрика! Вона виробляє мільйон пігулок за день — там є апарат з виготовлення пігулок і все інше. Усе!
— І все це коштувало десять доларів? — широко усміхаючись, запитав Берріс.
— Де він? — поцікавився Арктор.
— Не тут, — важко вимовив Фрек. — Та хуй з ним, чуваки!
Зробивши перерву,— Берріс часто робив перерви в роботі, незалежно від того, чи хтось із ним розмовляв, чи ні, — Берріс сказав:
— А ти знаєш, Фреку, якщо закинеш або ширнеш забагато мету, то почнеш розмовляти, як Дональд Дак.
— І? — мовив Фрек.
— І тоді ніхто тебе не розумітиме, — сказав Берріс.
— Беррісе, що ти сказав? Я тебе не зрозумів,— мовив Арктор.
Із перекривленим від задоволення обличчям Берріс зімітував голос Дональда Дака. Фрек і Арктор заусміхалися, їм сподобалося. Берріс продовжив вдавати Дональда, зрештою вказавши на карбюратор.
— Що з карбюратором? — запитав Арктор, припинивши всміхатися.
— У тебе зігнута дросельна вісь,— промовив Берріс тепер уже своїм звичайним голосом, однак і досі шкірячись. — Треба відновлювати весь карбюратор. Інакше дросель може накритися просто на трасі, і тоді мотор захлинеться й заглухне, а якийсь виродок впишеться тобі в зад. А до того ж чисте паливо може потрапляти на стінки циліндрів, і якщо так відбуватиметься достатньо довго — змиється вся змазка, циліндри подряпаються і пошкодяться назавжди. І тоді їх потрібно буде розточувати.
— А чому дросельна вісь погнулась? — поцікавився Арктор.
Знизавши плечима, Берріс продовжив розбирати карбюратор і нічого не відповів. Берріс лишив це питання на розсуд Арктора і Чарльза Фрека, котрі нічого не тямили в двигунах, особливо в такому складному ремонті.
— Я подзвонив і попросив з’ясувати, скільки буде коштувати відновлений карбюратор, що підійде до твоєї тачки. Через деякий час вони зателефонують, тож я лишив двері відчиненими, — сказав Лакмен, котрий вийшов з будинку в шикарній сорочці і вузьких стильних джинсах «Левайс», з книжкою і в сонцезахисних окулярах.
— Якщо вже ти за це взявся, то замість цього двокамерного можеш поставити чотирикамерний. Але потрібен буде новий колектор. Можемо недорого дістати вживаний,— промовив Берріс.
— Будуть завеликі оберти на неробочому ходу, — зауважив Лакмен,— якщо поставити який-небудь чотирикамерний «Рочестер» — ти ж про такий кажеш? І до того ж не перемикатимуться нормально передачі. Під час переходу на вищу.
— Жиклери неробочого ходу можна замінити на менші,— відказав Берріс,— це все компенсує. А маючи тахометр, він зможе стежити за обертами, щоб вони не зашкалювали. Завдяки тахометру Боб знатиме, коли не може перейти на вищу передачу. Зазвичай достатньо просто прибрати ногу з педалі газу, щоб перемкнутись, якщо не працює автоматичний зв’язок із трансмісією. Я також знаю, де ми можемо взяти тахометр. Насправді один у мене є.
— Ага,— сказав Лакмен,— що ж, якщо він різко зменшить газ під час перемикання передачі, щоб зловити обертовий момент в аварійній ситуації на трасі, то перейде на нижчу передачу й оберти так зашкалять, що зірве прокладки в циліндрах або ще гірше — трапиться щось набагато страшніше. Вибухне весь двигун.
— Боб побачить, що підстрибнула стрілка тахометра, і пригальмує, — терпляче проказав Берріс.
— Виконуючи обгін? — запитав Лакмен. — Об’їхавши половину їбучої вантажівки? Бляха, та йому доведеться тиснути на газ, хоч якими високими будуть оберти; у такому разі доведеться радше розірвати двигун, аніж пригальмувати, бо якщо він пригальмує, то ніколи не обжене того, кого намагатиметься обігнати.
— Інерція,— сказав Берріс.— Такий важкий автомобіль пронесе за інерцією, навіть якщо він пригальмує.
— А якщо під гору? — заперечив Лакмен. — Під гору на інерції далеко не заїдеш, особливо під час обгону.
— Скільки цей... — поцікавився Берріс у Арктора.
Він нахилився, щоб подивитися, якої марки автомобіль.
— Цей...
Берріс порухав губами.
— «Олдсмобіль».
— Він важить десь тисячу фунтів, — сказав Арктор.
Чарльз Фрек помітив, як Боб підморгнув Лакмену.
— У такому разі ти маєш рацію, — погодився Берріс. — За такої маленької маси інерція майже не спрацює. Чи ні?
Він знайшов фломастер і щось, на чому можна було писати.
— Одна тисяча фунтів, що рухаються на швидкості вісімдесят миль за годину спричиняють силу, що дорівнює...
— Він важить тисячу, — пояснив Арктор, — з пасажирами, повним баком пального й великою коробкою цегли в багажнику.
— Скільки влазить пасажирів? — сухо поцікавився Лакмен.
— Дванадцять.
— Це — шестеро позаду, — сказав Лакмен, — і шестеро...
— Ні,— заперечив Арктор,— це — одинадцятеро ззаду, а спереду водій сидить сам. Розумієш, так на задні колеса припадатиме більше ваги, для кращого зчеплення. Таким чином не заноситиме.
— А його заносить? — насторожено запитав Берріс.
— Якщо не посадити позаду одинадцять людей, — відказав Арктор.
— Тоді краще завантажити багажник мішками з піском, — мовив Берріс. — Трьома двохсотфунтовими мішками з піском. Тоді пасажирів можна буде розсадити по всьому салону, і їм буде комфортніше.
— Може, покласти в багажник одну шістсотфунтову скриню з золотом? — спитав його Лакмен. — Замість трьох двохсотфунтових з...