Якщо припустити, що взагалі існують якісь „вони“.
Оскільки те, що „вони“ за мною спостерігають, може виявитися лише витвором моєї уяви. Параноя. Або радше „воно“. Деперсоналізоване „воно“.
Що б за мною не стежило, воно не є людиною.
Принаймні не в моєму розумінні. Я не можу його розпізнати.
Хоч яким би недолугим воно було, — подумав він, — це лякає. Зі мною щось роблять, це роблять не люди, і відбувається воно тут, у моєму ж власному будинку. Просто у мене перед очима».
Перед чиїмись очима; перед очима якоїсь штуки. Яка, на відміну від темноокої крихітки Донни, ніколи навіть не кліпає. «Що бачить сканер? — запитував він себе. — Тобто, куди він дивиться насправді? У голову? У серце? Як бачать пасивні сканери інфрачервоного діапазону, які використовувалися раніше, чи ці найновіші кубічні голосканери, якими користуються зараз. Як вони бачать те, що в мені — в нас — ясно чи затьмарено? Сподіваюся, — подумав він, — вони бачать ясно, адже цими днями я більше не здатен зазирнути в самого себе. Я бачу лише морок. Морок ззовні; морок усередині. Заради блага всіх сподіваюся, що сканери бачать ліпше. Оскільки, — подумав він,— якщо сканер бачить лише затьмарено, як я сам, тоді над усіма нами нависло прокляття, знову, як і завжди, тож урешті-решт ми помремо, дізнавшись зовсім мало і до того ж навіть цей маленький фрагмент зрозумівши хибно».
Із шафи у вітальні він навмання витягнув книжку; він зауважив, що це виявилася «Ілюстрована книга сексу». Розгорнувши її на випадковій сторінці, він побачив чоловіка, котрий щасливо смоктав правий сосок дівчини, а та стогнала — вголос, немов читаючи самому собі, немовби цитуючи якогось відомого давнього високоінтелектуального філософа, що насправді було не так, він проказав: «Якщо взяти будь-яку людину, вона бачить лише крихітну часточку всезагальної істини, і дуже часто, насправді майже...
...завжди, свідомо обманює себе і з приводу цього малесенького дорогоцінного фрагмента також. Частина її повстає супроти неї самої і поводиться, мов інша особа, знищуючи її зсередини. Людина всередині людини. Яка насправді і не є людиною».
Кивнувши головою, наче вражений мудрістю неіснуючих слів на сторінці, він згорнув об’ємну, обшиту золотом «Ілюстровану книгу сексу» в червоній палітурці і повернув її на полицю. «Сподіваюся, сканери не збільшуватимуть зображення обкладинки,— подумав він,— і не розкусять мій розіграш».
Відчуваючи дедалі більшу депресію з приводу того, що відбувалося з усіма, кого він знав, Чарльз Фрек врешті-решт вирішив покінчити життя самогубством. У тих колах, у яких він обертався, накласти на себе руки не було проблемою; просто купуєш велику кількість «червоненьких» і пізно поночі запиваєш їх якимось дешевим вином, знявши телефонну слухавку, щоб ніхто тебе не потурбував.
Планування стосувалося артефактів, які б ти хотів, щоб на тобі знайшли майбутні археологи. За допомогою них вони дізнаються, до якого прошарку населення ти належав. А також зможуть розібратися, що в цей час відбувалося у твоїй голові.
На вирішення питання стосовно артефактів він витратив кілька днів. Набагато довше, ніж йому довелося витратити на прийняття рішення про суїцид, і приблизно стільки ж, скільки потрібно було на те, щоб дістати достатньо «червоненьких». Його мали знайти горілиць на ліжку з примірником «Джерела» Айн Ренд (що доводитиме, що він був відкинутою більшістю надлюдиною, невизнаною масами й, відтак, у певному сенсі вбитою їхньою зневагою) і недописаним листом з претензією до «Екссон» з приводу заблокування його кредитної картки для пального. Так він звинуватить систему і досягне своєю смертю чогось більшого, ніж те, що просто дає тобі смерть.
Щоправда, Чарльз Фрек був не надто впевненим, що саме дає смерть, на відміну від впливу, який мали здійснити дані артефакти; але в будь-якому разі все складеться докупи, тож він почав готуватися, наче тварина, яка відчуває, що її час настав, і коли до неї наближається невідворотний кінець, починає поводитися згідно зі своєю інстинктивною програмою, закладеною в неї природою.
В останню мить (коли відчув наближення свого кінця) він змінив думку з приводу одного важливого пункту й вирішив замість «Ріппл» чи «Сандербьорд» запити «червоненькі» марочним вином, тож вдався до останньої поїздки до крамниці «Трейдер Джоз», яка спеціалізувалася на хороших винах, і придбав пляшку «Мондаві Каберне Совіньйон» 1971 року, яка коштувала йому майже тридцять доларів — усе, що він мав.
Повернувшись додому, він відкоркував вино, дозволив йому подихати, випив кілька келихів, декілька хвилин порозглядав улюблену сторінку з «Ілюстрованої книги сексу», де була зображена дівчина зверху, а тоді поклав поруч із ліжком пластиковий пакет із пігулками, влігся разом із книжкою Айн Ренд та недописаним листом до «Екссон», спробував подумати про щось важливе, утім, це йому не вдалося, хоч він і утримував в пам’яті дівчину з фотографії, і зрештою за один раз проковтнув усі «червоненькі», запивши їх келихом «Каберне Совіньйон». Після того, зробивши справу, він просто лежав із книжкою Айн Ренд та листом на грудях і чекав.
Однак його намахали. Хай там що йому сказали, у капсулах були не барбітурати. Це були якісь скажені психоделіки, якими він ще ніколи не закидався, вочевидь, якась суміш, щось новеньке на ринку. Замість того, щоб тихенько задихнутися, Чарльз Фрек почав галюцинувати. «Що ж,— філософськи подумав він, — таке моє життя. Мене завжди кидали». Йому довелося змиритися з тим фактом, що — зважаючи на кількість капсул, які він проковтнув, — на нього чекає неабиякий приход.
Наступним, що він побачив, була істота з-поміж вимірів, що стояла поруч із ліжком і дивилася на нього несхвальним поглядом.
Ця істота мала багато очей, вони були на ній усюди, вона була одягнена в надсучасний дорогий на вигляд одяг і сягала восьми футів заввишки. Також вона тримала величезний сувій.
— Ти збираєшся зачитати мені мої гріхи, — мовив Чарльз Фрек.
Істота кивнула й розгорнула сувій.
— І це триватиме сто тисяч годин, — проказав Фрек, безпорадно лежачи у ліжку.
— Тепер ми вже перебуваємо не в земному всесвіті, — мовила істота з-поміж вимірів, поглянувши на нього всіма своїми сполученими очима. — Категорії нижчого порядку на кшталт «простору» й «часу» більше тебе не стосуються. Ти піднявся до трансцендентної сфери. Твої гріхи тобі зачитуватимуть вічно, позмінно, але безперервно. Цьому списку немає кінця.
«Варто добре знати свого баригу»,— подумав Фрек і захотів повернути собі останні пів години свого життя.
Тисячу років по тому він і досі лежав у ліжку з книжкою Айн Ренд та листом до «Екссон» на грудях, слухаючи, як зачитували його гріхи. Вони просунулися до першого класу школи, коли йому виповнилося шість років.
Через десять тисяч років вони дійшли до шостого класу.
До того року, коли Фрек відкрив для себе мастурбацію.
Він заплющив очі, однак усе одно бачив багатооку восьмифутову істоту, яка продовжувала зачитувати безкінечний список.
— І наступний... — проказала вона.
«Принаймні вино було хорошим», — подумав Чарльз Фрек.
12
Два дні по тому спантеличений Фред побачив на Голосканері Три, як його підозрюваний Роберт Арктор, вочевидь, навмання дістав із полиці у вітальні книжку. «Можливо, за нею схована наркота?» — подумав Фред і збільшив зображення. Чи в ній записано номер телефону або адресу? Він помітив, що Арктор дістав її не для того, щоб читати; він щойно зайшов до будинку й досі не зняв піджак. Арктор виглядав якось по-особливому: водночас напружений і роздратований, у якомусь незрозумілому поспіху.
5