Тепер вона, без сумніву, замислилася над тим, чи він і справді барижить. Імовірно, так.
— Десяток. Чому б ні? Скажімо, через три дні?
— А раніше?
— Це...
— Добре, — обірвав він.
— Я привезу.
— Коли?
Вона підраховувала.
— Скажімо, близько восьмої вечора. Гей, я ще хочу показати тобі книжку, яку хтось залишив у мене в крамниці. Вона кльова. Там про вовків. Знаєш, що роблять вовки? Самець вовка? Перемігши ворога, він не знищує його — він його обсцикає. Справді! Він стає і сцить на свого переможеного ворога, а тоді забирається геть. Ось так. Здебільшого вони б’ються за територію. І за право трахатися. Ну, ти розумієш.
— Нещодавно я також декого обісцяв, — промовив Арктор.
— Це не жарт? Що трапилося?
— Образно,— відказав він.
— Не по-справжньому?
— Я маю на увазі,— мовив Арктор,— що сказав їм...
Він запнувся. «Забагато говориш, довбойоб. Господи!» — подумав Арктор.
— Ці чуваки, — продовжив він, — типу байкери, шариш? Біля «Фостерз Фріз». Я там прогулювався, і вони ляпнули мені щось непристойне. Тоді я розвернувся і видав щось типу...
Наразі йому нічого не вдавалося вигадати.
— Мені ти можеш сказати, — проказала Донна, — навіть якщо це щось надзвичайно грубе. З цими байкерами треба бути дуже грубим, бо по-іншому вони не розуміють.
— Я сказав їм, що на кобилі скакати приємніше, ніж на коні.
— Не зрозуміла.
— Ну, кобила — це типу тьолка, у якої...
— Ага. Так, я зрозуміла. Паскудство.
— Побачимося у мене, як ти й казала, — мовив він. — Бувай.
Він приготувався покласти слухавку.
— Можна я привезу показати тобі книжку про вовків? Її написав Конрад Лоренц. На зворотному боці обкладинки написано, що він був найвидатнішим експертом з вовків на планеті. О, так, ще одне. Твої співмешканці сьогодні обоє заходили до крамниці, Ерні, як його там, і цей Берріс. Тебе шукали, якщо це тобі...
— Навіщо? — поцікавився Арктор.
— Твій цефалохромоскоп, який коштував тобі дев’ятсот доларів і який ти завжди вмикаєш, коли приходиш додому, — Ерні і Берріс щось про нього патякали. Вони сьогодні намагалися його ввімкнути, але він не працював. Ні кольорів, ні цефалохромоскопних візерунків, нічого. Тож вони взяли Беррісовий набір інструментів і відкрутили дно.
— Курва, невже?! — обурено вигукнув він.
— І вони сказали, що його хтось роз’їбав. Це — саботаж. Перерізані дроти й інші дивні речі типу цього — знаєш, божевілля якесь. Замикання і зламані деталі. Берріс казав, що спробує...
— Я негайно їду додому, — сказав Арктор і поклав слухавку.
«Моя найдорожча річ, — гірко подумав він. — А цей дурень Берріс у ній колупається. Але я не можу поїхати додому просто зараз,— згадав Арктор.— Мені треба заїхати в „Нью-Пас“, аби перевірити, до чого вони причетні».
Це було його завдання: він був зобов’язаний.
3
Чарльз Фрек також роздумував над тим, щоб податися в «Нью-Пас», настільки його вразила божевільна поведінка Джеррі Фебіна.
Сидячи з Джимом Беррісом у кав’ярні «Фіддлерз Трі» у Санта-Ані, він похмуро грався зі своїм глазурованим пончиком.
— Це — важке рішення, — мовив він, — вони змушують тебе просто зіскочити. Тільки сидять коло тебе день і ніч, щоб ти не міг себе вбити або відгризти собі руку, але в жодному разі нічого тобі не дають. Типу такого, як приписав би лікар. Наприклад, валіум.
Посміюючись, Берріс розглядав свій сирний бургер «петті мелт», що складався зі штучного розплавленого сиру та несправжнього яловичого фаршу на особливому органічному хлібі.
— Що це за хліб? — поцікавився він.
— У меню подивись,— відказав Фрек.— Там написано.
— Якщо ти на це підеш, — мовив Берріс, — у тебе з’являться симптоми, пов’язані з основними рідинами тіла, зокрема тими, що в мозку. Я кажу про катехоламіни, як-от норадреналін та серотонін. Дивись, як це працює: Препарат С та й фактично будь-яка наркота, що викликає залежність, але перш за все Препарат С, впливає на катехоламіни так, що ураження відбувається й локалізується на субклітинному рівні. Виникає біологічна контрадаптація, і в певному сенсі вона незворотна.
Він відкусив величезний шматок правої частини свого «петті мелта».
— Колись вважалося, що такі наслідки спричиняють лише алкалоїдні наркотики, як героїн.
— Я ніколи не ширяюсь герою. Це ж транк.
Зваблива й гарненька офіціантка в жовтій формі, з пишними цицьками й білявим волоссям підійшла до їхнього столика.
— Привіт, — сказала вона. — Усе гаразд?
Чарльз Фрек перелякано зиркнув на неї.
— Тебе звуть Петті? — запитав її Берріс, подаючи знак Чарльзу, що все добре.
— Ні, — вона вказала на бейдж з іменем на своїй правій цицьці. — Бет.
«Цікаво, як звати ліву», — подумав Фрек.
— Офіціантку, що обслуговувала нас минулого разу, звали Петті, — мовив Берріс, непристойно розглядаючи дівчину. — Як сендвіч.
— Мабуть, усе ж не як сендвіч. Думаю, її ім’я пишеться по-іншому.
— Усе — пречудово, — сказав Берріс.
Над його головою Фреку ввижалася хмарка, яка відображала думки. У ній Бет роздягалася й стогнала, заохочуючи їх її трахнути.
— Тільки не в мене,— проказав Чарльз.— У мене багато проблем, яких інші люди не мають.
— Мають, і більше людей, аніж ти собі думаєш. До того ж їхня кількість щодня зростає, — розважливим голосом заперечив Берріс. — Це світ хвороб, і поступово він стає дедалі гіршим.
Над його головою хмаринка з думками також стала виглядати гірше.
— Бажаєте замовити щось на десерт? — поцікавилася, посміхаючись до них, Бет.
— Наприклад? — з підозрою запитав Чарльз.
— У нас є свіжі пироги: полуничний і персиковий, — посміхнулася офіціантка,— власного виробництва.
— Ні, не треба нам ніякого десерту,— сказав Фрек.
Дівчина пішла далі.
— Це для старих бабів, — мовив він до Берріса, — ці фруктові пироги.
— Твоя ідея щодо реабілітації,— сказав Берріс,— безперечно розхитала тобі нерви. Це — прояв цілеспрямованих негативних симптомів, твого страху. Це в тобі говорить наркотик, щоб втримати від «Нью-Пас» і не дозволити з нього злізти. Розумієш, усі симптоми мають свою ціль, позитивні вони чи негативні.
— Ніхріна собі, — пробурмотів Чарльз.
— Негативні проявляються у вигляді прагнень, які навмисно генеруються всім тілом, щоб змусити власника, — яким у цьому випадку є ти, — несамовито шукати...
— Перше, що вони роблять з тобою, коли ти приходиш у «Нью-Пас»,— сказав Фрек,— це відрізають тобі член. Як наочний приклад. А тоді роблять з тобою, що їм тільки заманеться.
— А потім вони вирізають селезінку, — мовив Берріс.
— Вони що? Що вирізають?.. А що вона робить, ця селезінка?
— Допомагає тобі засвоювати їжу.
— Як?
— Прибираючи з неї целюлозу.
— То, гадаю, після цього...
— Лише їжа без целюлози. Ні гашу, ні анаші.
— І як довго так можна прожити?
— Залежить від твоєї поведінки, — відповів Берріс.
— Скільки в середньостатистичної людини селезінок?
Він знав, що зазвичай людина має дві нирки.
— Це залежить від ваги й віку.
— Чому? — Фрек відчув у цьому щось глибоко підозріле.
— З роками в людини виростає їх усе більше. Коли тобі вісімдесят...
— Ти наді мною знущаєшся.
Берріс засміявся. «Завжди сміється з дивних речей, — подумав Чарльз.— Нереальним таким сміхом, немов щось ламається».
— То чому ти вирішив, — спокійно запитав Берріс, — записатися на стаціонарну терапію в реабілітаційному центрі для наркоманів?
— Джеррі Фебін, — відповів Чарльз.
Берріс легковажно махнув рукою.
— Джеррі — особливий випадок. Одного разу я бачив, як Джеррі Фебін, хитаючись, бігав туди-сюди, падав і обсирався не тямлячи хто він такий, намагаючись змусити мене оглянути його й виявити, чим він отруївся — швидше за все, це був сульфат талію... Його використовують для виготовлення інсектицидів та труєння щурів. Його підставили, хтось йому відплатив. Мені спадає на думку з десяток різноманітних токсинів та отрут, які могли...