Купці, солдати, сановники – всі кудись поспішали. Тору знадобилось кілька хвилин, щоб збагнути, що тут діється щось особливе. Коли він пройшов далі, то побачив приготування – розставляли стільці, споруджували вівтар. Все вказувало на приготування до весілля.
Серце Тора стиснулось, коли він помітив поодаль лицарський провулок, з довгою стежкою і канатом посередині. На одному полі він побачив солдат, що метали списи в мішені, а на іншому – лучників, що цілились у солому. Здавалось, що всюди відбувались ігри, змагання. Також тут лунала музика – лютні, флейти і цимбали; повсюди вештались мандрівні музики. Всюди було вино та їдло – люди викочували великі діжки та накривали безкінечні столи. Тору здавалось, що він прибув у самий розпал великого свята.
Попри увесь цей блиск, Тор відчував потребу знайти Легіон. Він вже спізнився, але він мав про себе заявити.
Тор поспішив до першого чоловіка, якого побачив – до старця, який, судячи зі скривавленого фартуху, був м’ясником. Він поспішав. Всі в цьому місті кудись поспішали.
“Вибачте, сер”, – звернувся до нього Тор, хапаючи старця за руку.
Чоловік зневажливо глянув на руку хлопця.
“В чому справа, юначе?”
“Я шукаю Королівський Легіон. Ви не знаєте, де вони тренуються?”
“Невже я схожий на мапу?” – обурився старець і пішов геть.
Тора вразила його грубість.
Він кинувся до жінки, яка місила тісто за довгим столом. Там були і інші жінки, і всі вони старанно працювали. Тору здалось, що одна з них певно має відповідь на його питання.
“Вибачте, пані”, – звернувся він. – “Можливо, ви знаєте де тренується Королівський Легіон?”
Вони переглянулись між собою і засміялись. Деякі з них були всього на кілька років старші за Тора.
Найстарша озирнулась і подивилась на нього.
“Ти не там шукаєш”, – відповіла вона. – “Тут йдуть приготування до свята”.
“Але мені сказали, що вони тренуються у Королівському Дворі”, – збитий з пантелику, промовив Тор…
Дівчата знов розсміялись. Найстарша поклала руки на стегна і похитала головою.
“Ти поводиш себе так, ніби вперше знаходишся у Королівському Дворі. Ти хоч уявляєш, наскільки він великий?”
Тор почервонів, коли дівчата почали знов з нього кепкувати, і пішов геть. Йому не подобалось коли з нього сміялись.
Він бачив перед собою дюжину доріг, які вели в різні боки через Королівський Двір. У кам’яних стінах була, принаймні, дюжина входів. Розмір та масштаби цього замку були приголомшливими. Йому стало ніяково від думки, що він може шукати не один день, і все одно нічого не знайде.
Раптом йому спало на думку – певно, що солдат знає, де тренуються інші. Юнак нервував і не наважувався підійти до Королівського солдата, але розумів, що мусить.
Розвернувшись, Тор поспішив до входу у стіні, до солдата, що був на варті, в надії, що той не прожене його геть. Солдат стояв струнко, дивлячись прямо перед собою.
“Я шукаю Легіон Короля”, – сказав Тор хоробрим голосом.
Солдат продовжував дивитися перед собою, ігноруючи його.
“Я сказав, що шукаю Легіон Короля” – голосніше повторив Тор, намагаючись привернути до себе увагу солдата.
Через кілька секунд той змірив його поглядом, усміхнувшись.
“Чи можете Ви сказати мені, де він?” – наполягав Тор.
“А яке тобі до них діло?”
“Дуже важливе діло”, – переконував Тор, сподіваючись, що солдат не прожене його.
Солдат відвернувся від хлопця, знову дивився перед собою і ігнорував його. Тор відчув, як його серце впало. Він боявся, що вже ніколи не отримає відповіді.
Йому здалось, що минула ціла вічність, перш ніж солдат дав відповідь: “Прямуй до східних воріт, потім йди на північ якнайдалі. Підійди до третіх воріт ліворуч, потім поверни праворуч і потім знов направо. Пройди через другу кам’яну арку – їх плац знаходиться за воротами. Але я повинен сказати тобі, що ти даремно втрачаєш час. Вони не приймають відвідувачів”.
Це було саме те, що Тор хотів почути. Він розвернувся і побіг через поле, за вказівками солдата, повторюючи їх про себе, намагаючись їх запам’ятати. Він помітив, що сонце в небі піднялося вище, і молився тільки про те, щоб не прийти занадто пізно.