Здійнявся великий гуркіт, і селяни повибігали зі своїх домівок і вишикувалися уздовж вулиць. Зростаюча хмара диму віщувала колону, і скоро вона приїхала – дюжина кінних екіпажів, що гуркотіла подібно до великого грому.
Вони увійшли у місто несподівано та зупинились біля будинку Тора. Коні гарцювали на місці та фиркали. Хмара пилу довго висіла в повітрі, і Тор з хвилюванням намагався розгледіти їхні обладунки та зброю. Він ніколи не був так близько до Срібла, і його серце важко билося.
Солдат з головного коня спішився. Ось він, справжнісінький член Срібла, захищений блискучою кольчугою, з довгим мечем на поясі. Виглядало, що він вже розміняв четвертий десяток, справжній чоловік, з щетиною на обличчі, шрамами на щоці та зламаним під час битви носом. Це був найміцніший чоловік, якого Тор коли-небудь бачив, удвічі ширший за інших. Вираз його обличчя говорив, що він тут головний.
Солдат зістрибнув на брудну дорогу, його шпори брязкнули, і він наблизився до шеренги хлопців.
Десятки хлопців стояли по стійці смирно, сповнені надії. Вступ до Срібла означав життя честі, битв, визнання, слави, не кажучи вже про землі, титули та багатства. Він означав найкращу наречену, найкращі землі та життя у славі. Він означав честь для всієї родини. І вступ до Легіону був першим кроком.
Тор вивчав поглядом великі золоті екіпажі, він знав що лиш вони здатні вмістити багато рекрутів. Це було велике королівство, і вони мали відвідати багато містечок. Він глитнув, розуміючи, що його шанси навіть менші, ніж він думав до цього. Він мав перемогти усіх інших хлопців, багато з яких були добрими бійцями, а також своїх власних братів. Раптом він відчув свою слабкість.
Тор заледве дихав, коли дивився як солдат мовчки ходить, оглядаючи ряди претендентів. Він почав з дальнього кінця вулиці, а потім рухався по колу. Звичайно, Тор знав усіх інших хлопців. Він також знав, що деякі з них насправді не хотіли, щоб їх вибрали, хоча цього хотіли їхні родини. Вони боялися, що з них не вийде гарних солдатів.
Приниження спалювало Тора зсередини. Він відчував, що має таке само право бути обраним, як і будь хто з них. Лише той факт, що його брати були старші, більші та сильніші за нього не означав, що він не повинен мати права стояти і бути обраним. Він ненавидів свого батька, і мало не виліз із власної шкіри, коли солдат наблизився.
Солдат вперше спинився перед його братами. Він оглянув їх з голови до п’ят і, здається, був вражений. Він підійшов, схопив одну з їхніх піхов та смикнув її, наче хотів перевірити наскільки міцно вона трималася.
Він посміхнувся.
“Ти ще не використовував свій меч у битві, чи не так?” – спитав він Дрейка.
Вперше у своєму житті Тор побачив як Дрейк нервує. Дрейк глитнув.
“Ні, мій сеньйоре. Але я використовував його багато разів на практиці, і я сподіваюсь…”
“На практиці!”
Солдат зайшовся сміхом і розвернувся до інших солдатів, які теж реготали.
Дрейк почервонів як буряк. Вперше Тор бачив Дрейка ображеним, зазвичай це він ображав інших.
“Добре, тоді я обов’язково передам нашим ворогам, щоб вони боялися тебе – того, хто застосовував свій меч на практиці!”
Солдатська юрба знов здійнялася реготом.
Солдат звернувся до інших братів Тора.
“Три хлопчики з одного лотка”, – промовив він, потираючи щетину на підборідді. – “ Це може стати у нагоді. Ви усі гарного розміру. Хоча, неперевірені. Вам потрібно буде багато тренуватися, якщо ви пройдете відбір”.
Він зупинився.
“Думаю, ми знайдемо місце”.
Він кивнув у сторону заднього фургону.
“Ідіть туди, і швидко. Поки я не змінив свою думку”.
Торові брати побігли до фургону, сяючи від щастя. Тор помітив, що його батько теж дуже радий.
Але він був дуже засмучений.
Солдат розвернувся та попрямував до іншого дому. Тор не міг більше стримуватися.
“Сер!” – вигукнув він.
Його батько суворо подивився на нього, та Тора це більше не хвилювало.
Солдат зупинився та повільно повернувся до Тора.
Тор зробив два кроки вперед, його серце билося, і він виставив свої груди уперед, наскільки міг.
“Ви не розглянули мене, сер” – сказав він.
Ошелешений солдат дивився на Тора, наче це був невдалий жарт.
“Хіба?” – спитав він та зареготав.
Його люди теж зайшлися сміхом. Але Тор не здавався. Це була його мить. Зараз або ніколи.
“Я хочу вступити до Легіону!” – заявив Тор.
Солдат підійшов до Тора.
“А ти знаєш?..”
Здається, він тішився.
“Тобі, хоча б, чотирнадцять років виповнилося?”
“Так, сер. Два тижні тому”.
“Два тижні тому!”