Лазар, стоячи в напівтемній кімнаті, знову зітхнув — і щось зламалось, єдина можливість була втрачена — мабуть, назавжди. Міріам спитала, чи не хоче він пити, і він кивнув. Сестри підвели його до стільця, він сів і одразу поринув у себе, неначе ніколи не жив серед нас. Здавалося, вся його увага була спрямована на якусь внутрішню силу, що, як сказали сестри, не дає йому спати ні вдень, ні вночі.
Він так і не сказав ані слова, і ми пішли на весілля. Сестри вели його попід руки, і неможливо було відвести очей від цього видовища. Він рухався так, наче був переповнений оглушливим новим почуттям — власною смертю, наче був наповненим по вінця глеком джерельної води, що знемагає під власного вагою. Спочатку я ніяк не могла від нього відвести погляду, а потім так намагалась на нього не дивитись, що зовсім не думала про те, що на мене чекає, доки ми не наблизились до будинку нареченого, і я не побачила натовп, що, як я знала, жодним чином не був причетний до весілля. Тут були не тільки вуличні торговці та рознощики, яких я бачила раніше, а й великі галасливі ватаги задерикуватої молоді. Коли, ми підійшли ближче, всі розступились і галас стихнув. Спочатку я подумала, що все це — через Лазаря, котрого сестри вели під руки. Та потім зрозуміла, що всі замовкли через мене, і пожалкувала, що прийшла. Не знаю, звідки люди дізналися про мою появу. Всі розступалися переді мною, і мені це здалося кумедним, наче я важлива особа, та нічого кумедного в цьому не було, і мені стало моторошно, коли я побачила на їхніх обличчях страх і повагу. Я опустила очі і продовжувала йти на весілля курною вулицею зі своїми друзями, ніби була така ж, як усі.
Тільки-но ми увійшли, мене зразу відвели вбік і посадили за довгий стіл під навісом, поруч із Марком, котрий, здавалося, чекав на мою появу. Марк сказав, що залишитися не зможе, бо бути поруч із нами тепер небезпечно, і показав на постать, що недбало розташувалася біля входу. Ми пройшли повз того чоловіка, коли заходили, але я його не помітила.
— Стережися його, — сказав Марк. — Він — один із тих, хто служить і юдейській, і римській владі, вони йому платять. Він має маслинові гаї по всій долині, безліч слуг і помічників, у нього розкішний будинок. Він майже не виїздить із Єрусалима, хіба що навідати свої володіння. Це — людина без совісті, найнижчого роду, саме для таких тепер настала пора. Він розбагатів не тому, що розумний, а тому, що вміє душити безшумно, не залишаючи слідів. Раніше його використовували для цього, але зараз у нього інше завдання. Він вирішуватиме, як учинити, і його послухаються. Він нікого не пожаліє. Те, що він тут, означає, що ви пропали, коли не будете дуже обережними. Вам треба якомога швидше повернутися додому. І тобі, й твоєму синові. І ти, і той, за ким вони так уважно стежать, маєте піти ще до початку свята, і буде краще, коли він змінить свою зовнішність, щоб його не впізнали. Ні з ким не розмовляйте, не зупиняйтесь, і нехай він не виходить із дому кілька місяців, а краще — кілька років. Це — єдина ваша надія.
Марк підвівся і підійшов до невеликої компанії за іншим столом, а потім зник. Я сиділа одна, тепер знаючи, що людина біля дверей за мною стежить. Мені він здався дуже молодим і сумирним, майже цнотливим, з ріденькою борідкою, що ледь почала пробиватися на худих вилицях і слабкому підборідді. З його вигляду не можна було припустити, що він здатен хоч комусь нашкодити. Виказували хіба що очі: він зупиняв погляд на людях і предметах, намагаючись не пропустити найменшої дрібниці й усе запам’ятати, а потім переводив погляд далі. Але його погляд не був людським, на його обличчі не відбивалося ніяких думок, навіть байдужості, воно було відстороненим і тупим. На секунду наші очі зустрілись, але я зразу відвернулась і якийсь час дивилася тільки на Лазаря.