Я чекала на Марка, і він прийшов. Я чула, як спочатку він стукав, а потім питав у сусідів, де я є. Я відчинила йому, коли вже сутеніло, але не запалила лампи. Вже більше місяця я її не запалювала. Я посадовила Марка за стіл, запропонувала йому води і фруктів і попросила розповісти мені все, що він знає. Він сказав, що прийшов сповістити про одну річ, і я маю бути готова до найгіршого. Він сказав, що рішення вже прийнято. Після цього він замовк, і я подумала, що мого сина вишлють чи заборонять з’являтися на вулиці, чи виступати перед людьми. Раптом неочікувано для самої себе я схопилась і кинулася до дверей — аби вийти і не чути того, що він скаже. Та було пізно. Слова Марка прозвучали спокійно і чітко:
— Його розіпнуть.
Я повернулась і поставила єдине можливе питання:
— Коли?
— Скоро, — відповів Марк. — Він повернувся до столиці, і має ще більше послідовників. Влада знає, де він, і може схопити його будь-якої хвилини.
А потім я поставила безглузде питання, та не спитати я не могла:
— Чи можна якось цьому завадити?
— Ні, — сказав він, — але тобі треба звідси піти ще до світанку. Вони будуть розшукувати всіх його послідовників.
— Але я не є його послідовницею, — сказала я.
— Повір мені: за тобою прийдуть. Тобі треба йти.
Навіть не сівши, я спитала, що збирається робити він.
— Я піду прямо зараз, але назву тобі будинок у Єрусалимі, де ти будеш у безпеці.
— Де я буду в безпеці? — спитала я.
— Зараз ти будеш у безпеці в Єрусалимі.
— А де мій син?
— Біля Єрусалима. Уже вибрали місце для страти. Неподалік від міста. Якщо у нього і є шанс урятуватися, то він — у Єрусалимі, але мені сказали, що шансів немає, і вже давно. Вони вичікують.
Я бачила розп'яття тільки раз. Римляни стратили на хресті одного зі своїх. Я стояла досить далеко і пам'ятаю, як подумала, що ця страта — наймерзенніше, найстрашніше з того, що роблять люди. І ще я думала, що мені вже багато років, і я стаю дедалі старішою, і що, можливо, мені пощастить, і я не побачу нічого подібного до самої смерті. Ця страта надовго закарбувалася в моїй пам'яті, аж я ще тривалий час здригалася з жаху. Я намагалась думати про інше і забути цю невимовно моторошну картину, картину безмежної жорстокості. Але як саме наставала смерть, чи кололи людину списами й мучили, поки вона висіла на хресті, чи вона повільно вмирала від сонця й спеки, я не знала. Зі всіх думок, що набігали, ця стосувалася мене найменше. Я була певна, що більше такого ніколи не побачу і що це мене ніяк не обходить. Раптом я спитала у Марка, скільки триває страта, неначе вона була не чимось винятковим, а цілком звичайною справою. Він відповів:
— Іноді — декілька днів, іноді — кілька годин. По-різному.
— А від чого це залежить? — спитала я.
— Не питай, — сказав він. — Краще не питай.
Потім він підвівся, зібрався йти і перепросив, що не може провести мене. Він сказав, що коли й може щось зробити, то треба, аби ніхто не знав про його участь. Він порадив мені надягти плащ і пересуватись обережно, переконавшись, що мене ніхто не переслідує. Я попросила його ще трохи затриматися. Мене турбувало, як він говорив про все це — швидко і по-діловому.
— Звідки ти все знаєш? — запитала я.
— У мене є інформатори, — сказав він урочисто, мало не з гордістю. — Люди в потрібних місцях.
— І вже все вирішено? — спитала я.
Він кивнув. У мене було відчуття, що якби я змогла придумати ще одне запитання, сказати ще хоч що-небудь, то сенс почутого зміниться і стане не таким жахливим. Він стояв у дверях і чекав.
— Я знайду його в Єрусалимі, якщо дістануся? — запитала я.
— У тому будинку, куди ти прийдеш, — відповів він, — знатимуть більше, ніж я.
Мені хотілося спитати, чому я маю довіряти людям, які знають більше ніж він, та тільки мовчки дивилася на нього, а він стояв на порозі, і я до останньої секунди думала, що маю запитати про щось іще. Але про що саме, я не знала. Після того як Марк пішов, можливо, через те, що я так довго жила сама, будинок немовби наскрізь просякнув запахом біди. Що більше я роздумувала, то ясніше розуміла, що не знаю чому, але не повинна йти туди, куди він сказав, і треба йти в Кану до Міріам та розшукати Марту з Марією і запитати в них, що мені робити.