— Ні, — сказала Марта, — ти можеш воскресити його зараз.
І вона сказала моєму синові те, що говорили й інші: що він — не простий смертний, як ми, а, вона вірить, що він — син Божий, посланий нам у людській подобі, безсмертний і всемогутній, що він той — кого чекали, той, хто буде царем на землі й на небі, і що їй та її сестрі поталанило бути серед благословенних, які впізнали його. Заради свого брата вона, стоячи з простягнутими руками, сказала йому просто і голосно, що він — син Божий.
Потім Марта відшукала Марію, яка плакала на могилі брата, і та теж пішла до мого сина і сказала йому, що він усемогутній. Побачивши її сльози, син заплакав разом з нею, тому що він знав Лазаря з дитинства й любив його, як і всі ми. І тоді він пішов із нею до свіжої могили, і за ним неслося ремствування, люди вигукували, що коли він може зцілювати хворих, підіймати паралітиків і повертати зір сліпим, то здатен і воскресити мертвого.
Він мовчки постояв над могилою, а потім тихо наказав розкопати її, і Марта закричала, злякавшись, що її прохання буде виконане. Вона кричала, що брат її достатньо страждав і що тіло смердить і за стільки днів уже розклалося в землі, та мій син повторив свій наказ, і весь натовп, що зібрався, дивився, як розрили могилу і вийняли землю, під якою лежав Лазар. Коли показалося тіло, роззяви з жахом відскочили, біля могили залишились тільки Марта, Марія і мій син, котрий сказав: «Лазарю! Виходь». Поступово натовп знову підсунувся до могили, і тут птахи перестали щебетати і зникли. Марті тоді здалося, що час зупинився, що в ці дві години нічого не росло, не народжувалось, не з'являлось, не умирало і не зникало. Потихеньку тіло, вимазане в глину і сповите похоронним саваном, почало невпевнено ворушитися в могилі. Здавалося, його підштовхує сама земля, а потім відпускає, залишаючи лежати в його великому забутті, і знову виштовхує назовні. Здавалося, незрозуміле нове створіння смикається та звивається, прагнучи до життя. Він був сповитий простирадлами, лице обв'язане хусткою. Він почав ворушитись, як ворушиться дитина в чистій материнській утробі, розуміючи, що час його настав і пора пробивати собі дорогу у світ.
— Розв’яжіть його, нехай іде, — сказав мій син. І вийшли двоє чоловіків, двоє сусідів, і спустились у могилу, а всі інші затихли, з жахом і зачудуванням дивлячись, як вони підняли Лазаря і розв’язали його. Він стояв, одягнений тільки в пов’язку на стегнах.
Смерть не торкнулася його. Розплющивши очі, він у глибокому неземному зачудуванні дивився на сонце і небо. Людей довкола, він, здавалося, не помічав. Потім Лазар почав видавати якісь звуки, не зовсім слова, а щось на зразок тихого крику чи стогону — і натовп розступився, дозволяючи йому пройти. Він вийшов із натовпу, ні на кого не дивлячись, і сестри повели його додому, а світ навколо був непорушний і тихий. Мій син, як мені сказали, був теж нерухомий і тихий, а Лазар заплакав.
Спочатку всі побачили сльози, а потім почули стогін. Сестри обережно вели Лазаря додому, йдучи стежкою повз лимонні дерева, повз апельсиновий гай, а за ними рухалась мовчазна юрба, і стогін юнака ставав усе голоснішим і страшнішим. Коли вони дійшли до дверей, Лазар уже заледве йшов. Вони сховались усередині будинку і зачинили віконниці, щоб уберегтися від палючого сонця, і в той день уже більше не виходили, хоча натовп не розійшовся, навіть коли стемніло. Дехто так і провів там усю ніч, і навіть ранок.
У Кані за цих перших днів усе було не так, як завжди. Я помітила, що в лавках з’явилося набагато більше товарів: не лише їжа та одяг, а й посуд, і замки до дверей. Продавали і живність — мавп і диких пташок з яскравим червоним, жовтим і синім пір’ям, не баченої досі краси. Подивитися на них збиралося багато люду. Усі — і торгівці, і перехожі — були в піднесеному настрої, наче скинули важкий тягар, звідусіль звучали розмови, вигуки, люди збиралися на перехрестях і гучно реготали. У Єрусалимі, де я бувала до заміжжя, навіть у базарні дні всі поводилися статечно, зайняті своєю торгівлею чи підготовкою до шабату. А в Кані було повно гамору та куряви, всюди чувся пустотливий сміх — юнаки нестримно реготали, свистіли і загравали з жінками. Швиденько залагодивши свої справи, ми з Міріам хутчіш повернулися до неї додому, де вона розповіла мені про воскресіння Лазаря і про те, що тепер усі, минаючи його будинок, переходять на інший бік вулиці, і про те, що, мабуть, зараз він лежить у ліжку в затемненій кімнаті і що, як вона чула, ледве може випити трішки води чи з’їсти шматочок м’якого, розмоченого у воді хліба. Юрба послідовників мого сина уже посунула далі з міста, сказала вона, і за ними потягнулося ще більше торговців, рознощиків, водоносів, штукарів і продавців дешевих солодощів. Влада продовжувала старанно слідкувати за ними, деякі шпигуни маскувались, а декотрі спочатку відкрито йшли за ними, а потім поперед усіх кинулись до Єрусалима, щоб першими повідати про нові безчинства, про нові дива, про нові порушення великого порядку, підтримуваного на догоду римлянам.