Марта не рухалась. Пані Фожа підняла її і штовхнула до дверей; стара лаялася, обвинувачувала Марту, що вона прийшла сюди, діждавшись, поки її не буде вдома, вимагала дати слово, що та більше ніколи не прийде нагору, щоб турбувати всіх у будинку. Потім сердито хряснула за нею дверима.
Марта, хитаючись, зійшла вниз. Вона вже не плакала, тільки повторювала:
— Франсуа повернеться, Франсуа всіх їх вижене на вулицю.
XXI
Тулонський диліжанс, що проїздив через Тюлет, де міняли коней, відходив з Плассана о третій годині. Підстьобувана, наче батогом, своєю невідчепною думкою, Марта не захотіла гаятися й хвилини; надівши капелюшок і шаль, вона наказала Розі зараз же одягтися.
— Я не знаю, що діється з хазяйкою, — сказала куховарка Олімпії. — Здається, ми їдемо на кілька днів.
Марта залишила ключі у дверях. Вона поспішала швидше вийти на вулицю. Олімпія, що проводжала її, даремно намагалася дізнатися, куди вона їде і на скільки днів.
— В усякому разі, будьте спокійні, — приязно сказала вона Марті, стоячи на порозі, — я догляну все, ви знайдете все в цілковитому порядку… Не поспішайте, робіть свої справи. Якщо будете в Марселі, привезіть нам свіжих черепашок.
Не встигла Марта завернути за ріг вулиці Таравель, як Олімпія вже заволоділа всім будинком. Коли Труш повернувся з роботи, його дружина весело поралася в господі, — вона грюкала дверима, обшукувала шафи, нишпорила всюди, наспівуючи, сповнюючи кімнати шелестом своїх спідниць.
— Вона поїхала, а з нею і її дурепа куховарка! — крикнула вона чоловікові, падаючи в крісло. От було б добре, якби вони обидві впали в якусь канаву й лишилися там, га?.. У всякому разі, ми чудово поживемо тут на волі хоч кілька днів! Ух, як же добре бути самим, правда, Оноре? Ну йди поцілуй мене за всі мої турботи. Ми у себе тепер, можемо ходити в самих сорочках, якщо схочемо.
Тим часом Марта і Роза прийшли на бульвар Совер якраз перед відходом тулонського диліжанса. Одне купе було вільне. Почувши, як її господиня каже кондукторові, що вона хоче спинитися в Тюлеті, Роза сіла в диліжанс страшенно незадоволена. Ще диліжанс не виїхав з міста, як вона вже почала бурчати, повторюючи з похмурим виглядом:
— А я ж сподівалася, що ви нарешті порозумнішали, думала собі, що ми їдемо в Марсель провідати пана Октава. Ми привезли б звідти лангуст і креветок. Ах, шкода, що я так поспішала. Ви ніколи не змінитесь, ви самі шукаєте собі лиха, вигадуєте щось таке, що завдає вам ще більше прикрості.
Марта сиділа в кутку купе напівпритомна. Смертельна слабість охопила її тепер, коли вона вже не опиралася мукам, що краяли її серце. Але куховарка навіть не дивилася на неї.
— Вигадали ж отаку дурницю! Хочете побачити пана? — знову почала вона. — Приємне видовисько, воно вас дуже звеселить! Потім цілий тиждень не будемо спати. Можете тепер боятися вночі, скільки хочете, дідька лисого, щоб я вставала з ліжка, лазила й заглядала під меблі!.. Якби ще ваші відвідини пішли панові на користь; а то, може, він вас побачить та й дуба дасть. Я сподіваюсь, що вас туди не впустять. Та це й заборонено. Не треба було мені сідати в диліжанс, після того як ви згадали про Тюлет; може, ви і не зробили б цівї дурниці, якби були самі.
Розу спинило зітхання Марти. Вона повернулася, побачила, що Марта зблідла й задихається, і розгнівалася ще дужче; вона опустила вікно, щоб впустити свіжого повітря.
— Ну от, тепер ще сконайте у мене на руках! Хіба не краще було б вам тепер у своєму ліжку, де б за вами ходили? Подумати тільки, що ви мали щастя зустріти людей, відданих вам, а ви навіть не дякуєте за це богові! Ви ж знаєте добре, що це правда. Пан кюре, його мати, сестра, навіть пан Трупі — всі піклуються про вас; вони б кинулися за вас у вогонь і воду, ладні кожну годину вдень і вночі бігти до вас. Коли ви були хворі оце востаннє, пані Олімпія плакала, так, вона плакала. І що ж? Як ви дякуєте їм за їхню доброту? Ви робите їм прикрість, їдете, нишком, щоб побачити пана, знаючи добре, що це їх засмутить, бо ж вони не можуть любити пана, який так погано поводився з вами… Знаєте, що я вам скажу: шлюб не пішов вам на користь, ви перейняли у пана його злість. Чуєте? Бувають дні, коли ви такі ж злі, як він.
Так вона говорила до самого Тюлета, захищаючи Фожа і Трушів і обвинувачуючи свою господиню в усяких капостях. На закінчення сказала:
— От люди, які були б добрими господарями, коли б мали досить грошей, щоб тримати слуг!.. Та, на жаль, багатство дістається тільки лихим людям!
Марта, трохи заспокоївшись, не відповідала їй. Вона дивилася на чахлі дерева вздовж дороги, на розлогі лани, що розстилалися, як величезні шматки коричневої матерії. Гуркіт диліжанса заглушав Розине буркотіння.