— Марто! Марто! — кричав він.
І покотився разом з тілом абата по охоплених полум’ям східцях; а пані Фожа, вп’явшись зубами в його горло, пила його кров. П’яні Труші згоріли, навіть не застогнавши. Спустошений і сплюндрований будинок завалився серед хмари іскор.
XXIII
Маккар не застав лікаря Порк’є вдома, лікар прийшов тільки о пів на першу. Всі були ще на ногах. Один тільки Ругон не підводився з ліжка; він казав, що всяке хвилювання вбиває його. Фелісіте, що нерухомо сиділа в головах у Марги, пішла назустріч лікареві.
— Ах, любий пане лікарю, ми так турбуємось, — прошепотіла вона, — бідолашна й не ворухнулася з тієї хвилини, як ми її поклали тут… Руки в неї вже холодні, я їх тримала в своїх, але не могла зігріти.
Лікар Порк’є уважно подивився на Мартине обличчя, потім, навіть не оглядаючи її, постояв хвилину, прикусивши губу, і розвів руками.
— Моя люба пані Ругон, — сказав він, — будьте мужньою…
Фелісіте заридала.
— Це кінець, — провадив лікар, притишуючи голос. — Я вже давно чекав цієї сумної розв’язки, мушу вам признатись тепер у цьому. У бідної пані Муре уражені обидві легені, і сухоти ускладнилися нервовою хворобою.
Він сів, зберігаючи на устах свою усмішку добре вихованого лікаря, який лишається ввічливим навіть перед лицем смерті.
— Не вдавайтеся в розпач, якщо не хочете захворіти самі, люба пані. Катастрофа була неминуча, щодня якийсь випадок міг її прискорити… Сердешна пані Муре, мабуть, кашляла ще замолоду, правда? На мою думку, вона вже давно носила в собі зародок цієї хвороби. Останнім часом, особливо протягом трьох років, сухоти розвивалися з неймовірною швидкістю. А яка побожність! Який релігійний запал! Я був зворушений тим, як поволі вона згасала, наче свята… Нічого не вдієш! Шляхи господні недовідомі, — наука часто буває безсила.
Пані Ругон усе плакала; він почав ласкаво її втішати, наполягав, щоб вона випила чашку липового чаю, який добре заспокоює нерви.
— Не мучте себе, благаю вас, — повторював він. — Я запевняю вас, що вона вже тепер не почуває болю; вона спокійно засне зараз і прийде до пам’яті тільки в момент агонії. Я не покину вас; я залишаюсь тут, хоч тепер усі мої зусилля були б марні. Я лишаюсь як друг, люба пані, як друг.
І, готуючись просидіти всю ніч, він зручно вмостився у кріслі. Фелісіте потроху заспокоювалась. Коли лікар Порк’є дав їй зрозуміти, що Марті лишилося жити якихось кілька годин, їй спало на думку послати за Сержем у семінарію, яка містилася недалеко. Вона попросила Розу піти туди, але та спочатку відмовилась.
— Ви і його хочете вбити, нашого бідного хлопчика? — сказала вона. — Це буде для нього тяжким ударом, коли його збудять вночі і поведуть до покійниці… Я не хочу бути його катом.
Роза ще сердилася на хазяйку; відколи вона довідалась, що Марта вмирає, вона все крутилася навколо ліжка, вкрай розлючена, шпурляючи чашки і пляшки з гарячою водою.
— Ну, що ж доброго в тому, що зробила пані? — казала вона. — Ніхто не винен у тому, що вона, з’їздивши до пана, умирає. А тепер усе піде шкереберть, і ми повинні всі плакати за нею… Ні, я нізащо не хочу, щоб хлопчика змушували схоплюватись серед ночі.
Проте вона таки пішла в семінарію. Лікар Порк’є вмостився біля каміна; приплющивши очі, він і далі лагідно заспокоював пані Ругон. Легке хрипіння здіймало Мартині груди. Дядько Маккар, що зник перед тим на цілих дві години, тихо прочинив двері.
— Звідки ви? — спитала Фелісіте, одвівши його в куток.
Він відповів, що одводив коня й двоколку у заїзд «Трьох голубів». Але в нього були такі очі і такий диявольськи хитрий вигляд, що в неї прокинулась підозра. Вона забула, що вмирає її дочка, відчувши якесь шахрайство, що його повинна була розкрити.
— Можна подумати, що ви десь когось підстерігали й висліджували, — сказала вона йому, помітивши, що в нього замащені болотом штани. — Ви щось від мене приховуєте, Маккаре. Це недобре. Ми завжди були до вас прихильні.
— Еге ж, прихильні! — пробурчав, усміхнувшись, дядько. — Таке скажете! Ругон — скнара; в справі з житнім полем він не довірився мені, повівся зі мною, як з останнім шахраєм… А де ж він, Ругон? Він собі спить, йому й байдуже, що інші клопочуться про його родину.