Ми з Піфагором нагромаджуємо гіпотези про ймовірну цивілізацію котів, але боюсь, щоб наша уява не розгулялась, як у наших людських слуг. Потім ми засинаємо, притулившись одне до одного.
Я сплю. І бачу сон. Мій розум виходить з тіла, і тонка хмарка котячої думки долучається до великої хмари думок усіх інших свідомих живих істот. Знову бачу сонні людські обличчя, заплющені очі, знаходжу обличчя Патрісії з відкритими повіками і таким самим відкритим розумом, як минулого разу.
— Добридень, Бастет.
— Я не знала, Патрісіє, що ти…
— Раніше я викладала історію в університеті. Вважала себе трохи огрядною, тому почала вживати ліки для схуднення. Але ці ліки мали побічні шкідливі наслідки. Спочатку в мене були мігрені, потім запаморочення і проблеми з мовленням. Коли я здогадалася, що це через ліки, — було занадто пізно. Подала до суду на фармацевтичну компанію і виграла: ліки заборонили, але шкоду вже не можна було відвернути. Щодня я потрохи втрачала здатність передавати і приймати думки. Здатність говорити і чути. Я поступово замикалася у своїй голові, сама з собою. Це було дивно. Втративши два свої головні відчуття, я розвинула два інші, щоб компенсувати втрату і залишатися в контакті з зовнішнім світом. Кажуть, що сліпота — це найгірше, але для мене найгірше — глухота. Коли ти глухий, вже не помічаєш об’єму простору, в якому перебуваєш, бо вуха теж дають цю інформацію, ти знала про це?
— Саме тому, що ти була «замкнена у своїй голові», ти стала шаманкою?
— Саме тому, що була замкнена, як ти кажеш, я шукала виходу, шукала дверей, і зрештою… Не так багато існує «нормальних» професій для глухонімих. Мій розум шукав засоби для виживання. У житті, думаю, все врівноважується, кожна вада компенсується надмірністю якогось особливого таланту.
— У кожному разі — браво! Тобі вдалося передати моє повідомлення іншим, — кажу я. — Мої вітання.
— Браво й тобі, Бастет. Саме завдяки твоєму плану ми тут.
— Мушу зізнатися, що це не мій план, це план мого побратима Піфагора. Він усе знає і організовує, він знайшов Лебединий острів. У нього є Третє Око. Я тільки його… учениця.
— Піфагор? Ти знаєш, що це ім’я дуже відомого в античній Греції чоловіка? Він був дуже освічений і дуже мудрий філософ. Коли я викладала, то спеціалізувалася на цьому історичному періоді й захоплювалася персонажем, який носив те саме ім’я, що і твій приятель. На мою думку, це найдивовижніший чоловік, який коли-небудь жив на землі.
Ця Патрісія таки дивовижна.
— Хочеш більше дізнатися про його життя?
— Звісно.
— Його мама думала, що не може мати дітей, тож пішла до Піфії в Дельфи, і та передбачила, що в неї народиться дитина, обдарована всіма чеснотами. І справді, невдовзі у неї народився хлопчик. Тоді вона назвала його «Піфагор», що означає «провіщений Піфією». Він народився 570 року до Різдва Христового на грецькому острові Самос, а його батьки були ювелірами. Піфагор був надзвичайно гарний, мав атлетичну будову тіла. У 17 років не лише віртуозно грав на арфі та флейті, а й вигравав усі змагання з кулачних боїв, тодішнього боксу, на Олімпійських іграх. Одного разу батько попросив його поїхати до Єгипту, щоби передати жерцям Мемфіського храму замовлені ними персні.
— Єгипетським жерцям, які поклонялися Бастет?
— Мабуть. Він скористався перебуванням у Мемфісі, щоби пройти ініціацію.
— У нього мав би бути кіт.
— Коли він отримував знання єгипетських жерців, на країну напала армія перського царя…
— Камбіса II?
— Ти вже знаєш цю історію?
— Це частина загальної культури кожної кішки…
— Юний Піфагор безпорадно спостерігав, як завойовники руйнують храми, був свідком публічної страти фараона і жорстокої розправи над жерцями та аристократами.
— І їхніми котами?
— Так, котів нищили теж. Піфагор встиг втекти до Юдеї, сучасного Ізраїлю. Там його прийняли гебрейські священнослужителі й навернули у свою релігію.
— Він був великим мандрівником.
— Так, як мало хто в ті часи, оскільки подорожі були дуже небезпечні. Але Юдея саме була захоплена воїнами Вавилонського царства, сучасного Іраку, тож Піфагора взяли в полон і забрали з собою як раба.
— Йому не щастило..
— Навпаки, у в’язниці він зустрів жерців культу Орфея із Фракії, і халдейських жерців. Він був втаємничений у ці релігії, потім за допомогою жерців йому вдалося втекти і вирушити на схід, до Індії.
— Це далеко?
— Дуже далеко. Там він доповнив свою ініціацію індуїзмом. Уже сформованим мислителем повертається в Дельфи, де переживає любовну історію з новою Піфією і отримує знання храмових жриць. Потім перебирається на свій рідний острів Самос, але оскільки Греція перебувала під гнітом тирана, то пішов далі на захід і зупинився у місті Кротоні, на півдні Італії. Він переконав мешканців міста дозволити йому відкрити школу. Запропонував взяти на себе політичне й економічне керівництво містом. У цій школі важливе місце приділялося спорту, нарівні з медициною, геометрією, поетикою, астрономією, географією, політикою, музикою і навіть вегетаріанством.