Вхідні двері відчиняються — ось і вона. Цього разу в неї в руках щось наче валізка з ґратами, звідки долинають різкі звуки. Намагаюсь зрозуміти, що це за подарунок вона мені принесла.
Вона швидко відчиняє дверцята валізки і випускає… кота!
Мабуть, їй так сподобався мій вчорашній муркіт, який допоміг їй розслабитися і заснути, що вона думає, наче всі коти так можуть.
На килимі я бачу нікчему — чистокровної ангорської породи. Наталі усміхається і наче радіє, показуючи мені цей пухнастий клубочок, і весь час повторює слово, яке, очевидно, означає його ім’я: «Фелікс».
Ще один невдалий подарунок.
Цей суб’єкт, здається, трохи тупуватий. Побачивши мене, він замість того, щоб підійти з похиленою головою на знак визнання, що перебуває на моїй території, глипає на мене своїми жовтими очима.
Як я ненавиджу чистокровок! У нього навіть колір хутра нудний. Він увесь білий. Я, до прикладу, — білого кольору з багатьма дуже гарними чорними плямами, розсипаними по всьому тілу.
А він такий невиразний. Шерсть довга, густа, лискуча. Який же це треба мати смак, щоб вибрати для мене отакого жовтоокого самця ангори? Я відразу ж демонструю, що він мене не цікавить, задираючи хвоста і показуючи йому анус. Але цей дурень неправильно мене розуміє. Замість того, щоб збагнути, що я його відіслала геть, він думає, що я хочу з ним паруватися.
Ось вона — недолугість самців чистої раси!
Мені довелося вдряпнути його лапою, на третину випустивши кігті, щоб доступно пояснити, що я тут головна і взагалі.
Увесь цей час Наталі говорить дуже тепло: думаю, вона вважає, начебто я тішуся, що мушу тепер все ділити з незнайомцем, який з’явився нізвідки. У відповідь я вдруге випускаю кігті та виразно сигналізую:
Ти мені не подобаєшся. Забирайся геть.
Невдовзі він таки здався. Я не дозволю, щоб мені нав’язували компаньйона.
За цей час моя людина помітила, що Посейдон відійшов у кращий світ, тож не чекаючи, поки мені почнуть докоряти (ненавиджу, коли в мене пробують викликати почуття вини), я залишаю кімнату і йду на другий поверх. У тому, що сталося, така сама вина цієї тупої риби, як і моя. Якби він зі мною поговорив, цього б не трапилося.
Фелікс, гадаючи, що я хочу показати йому будинок, пішов за мною, радісно вібруючи задертим хвостом.
Коли він знову пробує наблизитися до мене, я вигинаю спину і бризкаю йому слиною в морду. Сподіваюся, тепер до нього дійде, з якою самичкою він має справу. Він ще промовистіше пригнувся, уникаючи мого погляду, відвівши притиснені вуха назад, опустив нарешті хвоста, похнюпив голову і ледь чутно нявкнув.
Ох уже ці самці, вони завжди задирають носа, а насправді, виявляється, всі як один — слабаки, коли опиняються віч-на-віч із самицею, яка знає, чого хоче, а особливо — чого не хоче.
Я скористалася його позою і надзюрила йому на голову, щоб він затямив собі, хто тут встановлює правила (о, тепер колір його шерсті пасуватиме до кольору його очей).
Він щось говорить, я майже його не слухаю, та все ж вирішую встановити діалог з цим дурнуватим чужинцем, аби повідомити йому, що він не має права наближатися до моєї миски і їстиме тільки після мене.
Він також не має права справляти природні потреби у мій лоток. Якщо Наталі не купить йому іншого, то він мусить стримуватись або виходити для цього з дому.
Я показую йому, що з вікна в кімнаті на другому поверсі можна спостерігати за вулицею. Бачу, що школа досі закрита. Вже забрали жовту стрічку, що перекривала вулицю, нема людей у білих комбінезонах, які збирали шматки металу, а є багато квітів, свічок і фотографій молодих людей перед дверима. Вони, видно, порозкладали всі ці прикраси, поки я спала.
Фелікс кидає швидкий погляд на краєвид і питає, про що мова, та я не завдаю собі труду роз’яснювати йому такий складний феномен, як тероризм. У мене немає таланту Піфагора.
Змінюю тему, розповідаю, що на третьому поверсі є балкон, через який можна потрапити на дахи сусідніх будинків, але треба бути уважним, бо ринва погано закріплена.
Потім ми підходимо до кімнати Наталі. За допомогою нового ляпаса, подряпавши йому підборіддя, даю зрозуміти, що він ніколи не може заходити до цієї кімнати й навіть надіятися на те, щоб спати з моєю служницею. А щоб він краще собі затямив — усюди, де я заборонила йому ходити, залишаю кілька крапель пахучої урини. Тож нехай робить висновки — якщо представник цієї чистокровної ангорської раси може мати хоч якусь схильність до дедукції, — що гуляти йому можна лише в тих зонах, які я не позначила.