Вона спочатку доторкнулася до піджака Крішни — він уже висох і аж затвердів від солі, — потім до руки Саймона.
— Тебе, звичайно, ми не загубимо. Варто лише потягли носом, — сказав він.
— Замовкни! — крикнула Мері. — Нема тут нічого смішного, щоб повторювати одне й те саме.
Запала тиша.
— Пробач, — сказав він по паузі. — Це моя поганазвичка.
Саймон зітхнув, і Мері здогадалася, що він образився. Може, Саймон просто сором’язливий, подумала вона. Адже люди, які багато жартують, часто бувають сором’язливі.
— А тут вмикається світло? — запитала Мері.
— Електрика тут відключена, але в мене є ліхтарик.
Тоненький, мов олівець, промінь ліхтарика пронизав темряву. Стало видно очі Саймона. Затим він обвів ліхтариком все приміщення, і Мері зойкнула: крім того місця, де вони стояли, вся кімната була завалена статуями оголених дівчат, кам’яних левів, а в одному кутку стояла величезна дерев’яна фігура жінки у барвистих покривалах. Жінка була нахилена вперед із складеними на грудях руками й високо піднятою головою. Очі її дивилися кудись удалину.
— Це все зі старого парусника, — сказав Саймон. Чи то була просто гра світла від ліхтарика, чи, може, сама фігура була так майстерно вирізьблена, та тільки Мері здалося, що золотаве волосся жінки ворушиться від порухів повітря.
— Мені тут не подобається, — сказав Крішна. Його холодна рука доторкнулася до руки Мері. — Я не хочу тут залишатися.
— А ми тебе не тут збираємося залишити. Не в цій кімнаті.
Він повів їх темним коридором, де ще дужче пахло мишами, до іншої кімнати. Вона була напхом напхана різними меблями: столи, стільці, комоди, старі кухонні плити. Лежали тут і бляшані ванни, вщерть заповнені прикрасами з порцеляни. Мері глянула туди, куди посвітив своїм ліхтариком Саймон, і побачила поцяткованих песиків, кухлі, чайники. Усі ці речі були старі і здебільшого побиті.
— Це антикварні речі? — з пошаною запитала Мері.
Саймон похитав головою.
— Нагорі там є трохи кращі вироби, а це мотлох. Дядько Хорейс каже, що приїжджі відпускники купують усе, особливо в дощову погоду.
— У мого батька також є крамниця, — сказав Крішна. — Але не така. В ній увесь товар новий.
Тільки згодом Мері зрозуміла, як незвично, страшно було Крішні, коли він, приїхавши з Африки до Англії, опинився в темній замкнутій крамничці, заповненій старими статуями і побитою порцеляною. Але тоді вона думала тільки про те, як непристойно з його боку натякати на те, що крамничка Саймонового дядька — це якесь звалище старого мотлоху.
— А по-моєму, тут просто чудово. Набагато цікавіше, ніж у якійсь звичайній крамничці, — сказала Мері.
Але водночас їй було цікаво знати: кому спаде на думку купувати чайник без ручки або діряву каструлю?
— Мабуть, люди в Англії дуже бідні, якщо купують такі старі речі, — сказав Крішна. — Він знову схлипнув. — Але мій дядько не бідний. Я хочу в Лондон, до дядька.
— Поїдеш, — сказав Саймон. — Тільки не сьогодні. Ти повинен переспати тут, — Він узяв Крішну за руку, — Он там…
За великим гардеробом, що виступав мало не на середину кімнати, тулилася старомодна кушетка, оббита вицвілою червоною тканиною.
— Тут тобі буде зручно, — сказав Саймон, підстрибуючи на ній.
Пружини під ним заскрипіли, здійнялась хмара пилюги.
— Мені хотілося б спати в ліжку, — сказав невдячний, на думку Мері, Крішна.
— На всяке хотіння є терпіння! — відповіла вона приказкою, яку часто сама чула від людей. — Спатимеш там, де сказано. Твоє щастя, що взагалі знайшлося де спати. Якби не ми, сидів би ти в тюрмі на хлібі й воді.
— Це чіпляйся до нього, — сказав Саймон. — Він просто не розуміє. — Саймон обняв хлопця за плечі. — А тепер лягай. Я пошукаю щось, аби вкрити тебе.
Крішна слухняно ліг. Саймон посвітив ліхтариком на купу старого одягу в кутку й дістав з неї жовту шовкову шаль, вишиту червоними й пурпурними квітами.
— Це китайська шаль, — сказав Саймон. — Трохи подерта, але приємна на дотик.
Він укрив Крішну шаллю. Поверх китиць на них дивилися чорні сумні очі.
— Нам уже треба йти, — сказав Саймон. — Але ми вранці повернемося. Туалет у кінці коридору. Я залишу тобі ліхтарика. Ти не боятимешся, правда?
Крішна нічого не відповів, але видно було, як пальці його м’яли шаль, збираючи її в складки.
Саймон взяв Мері за лікоть і тихо сказав:
— Ходімо. Він тепер у надійному місці.
Отже першої своєї ночі в Англії Крішна зостався спати на старомодній кушетці, вкритий старою китайською шаллю.
Саймон і Мері не промовили жодного слова, аж поки, перелізши через стіну, знову опинилися в глухому провулку.