А моя – відьма.
Отако хлопці, я вам скажу по правді - мати жінку відьму то насправді за щастя. Що, не вірите? Ну то ото я вам і розкажу. Даавно то почалося, вас ще й в планах не було. Взагалі то вона мене вибрала, ні то я не зразу зрозумів, вже аж після того як почав догатуватись що з моєю щось не так. Так ото бачились та знали одне про одного то ми давно, але все ніяк я не наважувався ото до неї підійти. Та одного разу начеб випадково... ха, хлопці - затямте - випадковостей не буває, особливо з відьмами. Так от випадково в магазині і не розминулися, зіткнулися. Я пошуткував, вона засміялася і так воно слово за слово та й і почали зустрічатися. І якось все воно так ладком та вскач і понеслось. Якось і весілля швиденько зіграли. На той час я нічого і не підозрював, ні сном ні духом. І все у нас ну як у всіх. Тишком, ладком, з гумором та сміхом.. да. Тільки от все що задумував почало получатися. Ну і загордився я, почав все собі приписувати. Що то я такий ввесь з себе козирний що мама дарагая. Ну і понесло мене. Друзі, вечірки, а там і молодички веселі. Та от тільки з молодичками у мене і ніяк. Як до діла, так і конфуз. З свею огого. А здругими - біда. Памятаю як перший раз понесло в гречку - ну як годиться вечірка, горівка, та й залишились удвох. Але так нічого й не було. А як йшов додому - то перестріли біля парку і так віддухопелили що тиждень з ліжка встати не міг. Але то мені здалось що просто не повезло. А за другим разом я уже й засіб взяв - і однак ніяк. А йшов додому - і на рівному місці як упав, та так упав що ногу зламав, місяць лежав. Моя нічого, щебече обходить, тільки бува як зиркне - то аж мороз по шкірі, наче знає про мої ходеньки. Тут я вже почав і замислюватися що щось то тут не так. Третій раз то в мене вже більше був просто спротивний інтерес - воно дійсно просто збіг обставин чи мої здогадки та вірні. Ну результат з молодичкою незмінний. Іду я тихенько додому, уважно дивлюся під ноги та навколо - перестраховуюсь, нікого не чіпаю, завертаю за вугол а на зустріч дерево сто років стояло, а тут рішило впасти. Ну і обчухрало гіллям мене від маківки і до самих п’ят. Ото хлопці після того я навіть лежати не міг. Одійшов потихеньку... місяців за три... Виписали з лікарні, але ще нічого не можу, лежу дома і дивлюсь за своєю. А вона біга по хаті, очима зирка, видко що сердита. І тільки ото бровою поведе а господарка по хаті й сама й робиться. Гляну на неї і самому собі дико - і що мене біс попутав, І гарна і весела і ж люблю до нестями. Не витримав - кажу, мила, прости мене, біс попутав, незнаю що найшло, одна ти у мене відьма, другої не треба. Глянула на мене, бачу - оченята заблистіли, каже - простила тебе бісову душу, але затям - або мій, або нічий. І така - руки в боки а віник поряд неї, як ото хвіст у собаки вліво вправо. І знаєте хлопці, ото уже тридцять років разом живем душа в душу, й ще буває такої чудимо що певно і чортам жарко. Так що ото кожна Жінка може бути відьмою, але не кожна відьма - Жінка. Як зустрінете на Шляху дівчину - то добре дивіться чи Жінка вона. Бо відьом шукати не треба - їх і так повно.