Мене ця жінка нині не впустила,
Коли додому я прийшов обідать;
Цей золотар, — коли б не був він зараз
Із нею заодно, — посвідчить міг би
Мої слова, бо він там був зі мною
Й пішов від мене по ланцюг, який
Мав принести мені у «Дикобраз»,
Де разом з Балтазаром я обідав,
Та не прийшов, і по обіді я
Подавсь його шукати, і зустрів
Його на вулиці з цим паном разом.
І там підступний золотар поклявся,
Що він сьогодні дав мені ланцюг,
Якого — свідок Бог! — я ще й не бачив;
І ось за це дозорцеві звелів він
Мене арештувати. Я скорився
Й послав слугу додому по дукати,
Але слуга вернувся без нічого.
Тоді я попросив того дозорця,
Щоб він пішов туди зі мною разом;
Дорогою ми стріли
Мою жону, її сестру і з ними
Ватагу підлих спільників її!
Вони вели ще й Пінча за собою:
Це — ледар, це — бліда, голодна неміч,
Це — шарлатан, кістяк ходячий, маг,
Шахрай і ворожбит, жебрак обдертий,
Це — труп живий, потвора без очей;
І цей махляр огидний удавав
Із себе заклинателя! Мені
Ув очі зазирав і мацав пульс;
А потім, втупившись мені в обличчя
Паскудною мармизою своєю,
Він закричав: я бісом одержимий.
Тоді усі накинулись на мене,
Зв’язали руки й потягли додому,
Замкнули там у темнім, вогкім склепі
З слугою разом, зв’язаним, як я;
Та мотузки я перегриз зубами,
І вирвався на волю, та й до вас,
Володарю, прибіг сюди негайно,
Щоб справедливої просить відомсти
За цю нечувану ганьбу й насильство!
АНДЖЕЛО
Володарю, я свідчу вам, що нині
Він справді в себе вдома не обідав
І що його в господу не впустили.
КНЯЗЬ
А ланцюга ти дав йому чи ні?
АНДЖЕЛО
Я дав йому, й, коли він вбіг сюди,
Всі бачили ланцюг на шиї в нього.
2-Й КУПЕЦЬ
І присягаюся: я чув, як ви
Признались, він оддав вам ланцюга,
А перед тим на ринку ви клялись,
Що ланцюга й не бачили ніколи,
І через те я зняв на вас меча;
А ви собі сховались в монастир
І вийшли звідти, мабуть, тільки чудом.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Ніколи в монастир я не заходив,
Меча ти проти мене не здіймав,
І ланцюга ніколи я не бачив.
Клянуся небом — це брехня негідна!
КНЯЗЬ
Як дивно все заплуталось в цій справі!
Гадаю я, що ви понапивались
Із келиха Кіркеї. Щоб його
Загнали й справді в монастир, то він
І був би там; коли б же збожеволів,
То вже не захищався б так розумно.
Ви кажете, що він обідав дома,
Та золотар доводить протилежне.
А ти що скажеш, хлопче?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ясний князю,
Обідав він із нею в «Дикобразі».
КУРТИЗАНКА
Тай, так, і зняв у мене з пальця перстень.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
То правда, мій володарю, цей перстень
Я в неї взяв.
КНЯЗЬ
Ти бачила, як він
Ввійшов сюди, в абатство?
КУРТИЗАНКА
Так, владарю,
Я бачила, як бачу вашу світлість.
КНЯЗЬ
Як дивно це! Покликать абатису!
Мені здається, вам чогось бракує,
Якщо не збожеволіли цілком.
Один із почту виходить.
ЕГЕОН
Великий князю наш, дозвольте з ласки
Мені сказати слово; я знайшов,
На щастя, друга тут, який врятує
Мені життя, сплативши вам всю суму,
Яку призначено за викуп мій.
КНЯЗЬ
Кажи, що маєш, сіракузцю. Ну,
Чого ж ти хочеш?
ЕГЕОН
Чи звати вас не Антіфол, мій пане?
А вашого невільника не Дромйо?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Годину лиш тому невільний був я,
Та перегриз він на мені мотузку,
І Дроміо слугою вільним став.
ЕГЕОН
Я переконаний, що ви обидва
Про мене згадуєте.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ні, себе
Ми згадуємо, дивлячись на вас;
Зв’язали нещодавно й нас так само,
Як вас тепер. Ви, пане, може, теж
Один із пацієнтів дурня Пінча?
ЕГЕОН
Чому ви дивитесь на мене так,
Мов я чужий? Ви ж знаєте мене.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Я досі вас ніколи ще не бачив.
ЕГЕОН
О, як мене змінили дні скорботи,
Відколи з вами бачивсь я востаннє.
Й журба потворною рукою часу
Спотворила моє лице й зробила
Його чужим! О друже мій, скажи,
Чи ти хоч впізнаєш мій голос?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Ні.
ЕГЕОН
Ти, Дромйо, теж не впізнаєш?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
І я,
Мій пане, теж не впізнаю.
ЕГЕОН
Проте,
Я певен, мій ти упізнаєш голос.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Ви так гадаєте, пане? А я — якраз навпаки, я певен, що зовсім не впізнаю; а коли людина щось заперечує, то треба їй вірити.