ЕГЕОН
І голосу не впізнають! Невже,
О часе лютий, за сім літ коротких
Ти так зумів розбить мій бідний голос,
Що навіть рідний син впізнать не може.
І хоч зима, яка вбива всі соки,
Моє лице зів’яле вкрила снігом,
Хоч кригою взялася в жилах кров,
Та ніч життя поберегла ще пам’ять
І світло в гаснучій моїй лампаді,
Ще трохи чують вуха, хоч і глухнуть,
І всі ці сиві свідки (певен я)
Мені говорять правду, — ти мій син.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Свого я батька ще не бачив зроду!
ЕГЕОН
Згадай, мій сину, лиш сім літ минуло,
Як виїхав ти з Сіракуз; чи ти
Соромишся впізнать мене в нещасті?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
І князь наш, і мої знайомі в місті
Посвідчить можуть, що це все — не так:
Я Сіракуз іще не бачив зроду.
КНЯЗЬ
Знай, сіракузцю, ось вже двадцять років
Я опікуюсь Антіфолом, він
За весь цей час не бачив Сіракуз.
Мені здається, що літа і горе
Тобі потроху вистарили розум.
Входить абатиса з Антіфолом Сіракузьким і Дроміо Сіракузьким.
АБАТИСА
Великий князю наш, ось чоловік,
Якому тут тяжку вчинили кривду.
АДРІАНА
Два мужі бачу я, коли мене
Не обдурили власні очі.
КНЯЗЬ
Мабуть,
Один із них — твій муж, а другий —
То дух його; так само й ці обоє.
Котрий з них чоловік? Котрий з них дух?
Хто зможе розрізнити їх, панове?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
Я — Дроміо, звели йому забратись!
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
Я — Дроміо, дозволь мені зостатись!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Невже тебе я бачу, батьку мій?
Чи це твій привид?
ДРОМІО СІРАКУЗЬКИЙ
О старий мій пане!
Та хто ж це вас зв’язав?
АБАТИСА
Хто б не зв’язав,
Я розв’яжу й визволенням його
Здобуду мужа. Егеоне сивий,
Скажи, чи ти той самий, що колись
Дружину мав Емілію, яка
Тобі родила двох синів-близняток?
Як ти той самий Егеон, скажи ж,
Скажи мерщій Емілії тій самій!
ЕГЕОН
Коли це все не сон, то ти і справді
Емілія; як ти — вона, скажи
Й мені, де син, що плив з тобою разом
На тім фатальнім плоті?
АБАТИСА
Нас усіх, —
Його, мене і Дромйо, — врятували
Чутливі мореплавці з Епідамна;
Але рибалки грубі із Корінфа
Догнали скоро їх і відібрали
В них Дроміо й мого малого сина,
Мене в епідамнян вони лишили.
Що з ними сталося, не знаю я:
Тоді знайшла собі притулок тут.
КНЯЗЬ
Це стверджує ту розповідь, що ми
Ще ранком чули; ось два Антіфоли
Однакові, як на один копил;
А ось два Дроміо, на диво схожі.
Так, справді, де батьки оцих дітей,
Що випадок їх звів оце докупи.
Прибув ти із Корінфа, Антіфоле?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Ні, герцогу, прибув я з Сіракуз.
КНЯЗЬ
Стривай, стань збоку; я ніяк не можу
Вас розрізнити.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Я сюди прибув
З Корінфа, мій володарю ласкавий.
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
І я з ним теж.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Привіз мене сюди завзятий воїн,
Ваш славний дядько, Менафонський князь.
АДРІАНА
А хто з вас двох обідав нині в мене?
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Я, прехороша пані.
АДРІАНА
Ви мій муж?
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Е, ні! Даруйте, я на це не згоден!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
І я також, хоч мужем називала
Мене вона; а чарівна ця панна,
Її сестра, іменувала братом.
(До Люціани)
Те, в чім я так вас запевняв тоді,
Надію маю довести на ділі,
Як це не сон, що бачу я і чую.
АНДЖЕЛО
Ось, пане, той ланцюг, що я вам дав!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
А ви за той ланцюг мене схопили!
АНДЖЕЛО
Здається, пане. Я і не зрікаюсь.
АДРІАНА
Я вам послала гроші через Дромйо
На викуп, пане; він їх не приніс?
ДРОМІО ЕФЕСЬКИЙ
О ні! Не через мене!
АНТІФОЛ СІРАКУЗЬКИЙ
Той гаманець дукатів я одержав:
Його приніс мені слуга мій, Дромйо.
Я бачу, кожному з нас попадався
СЛУГА
Не свій, а братів; нас же двох
Теж плутали: він мною був, я — ним:
От з цього помилки всі і постали!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
За ці дукати викуплю я батька.
КНЯЗЬ
Не треба, я йому життя дарую.
КУРТИЗАНКА
Прошу, мій діамант віддайте, пане!
АНТІФОЛ ЕФЕСЬКИЙ
Візьміть його; велика дяка вам
За ваш смачний обід.
АБАТИСА
Зробіть нам ласку,