ВАЛЕНТИН
Ні, певен я, —
Вони ще й досі в неї у полоні.
СІЛЬВІЯ
То він осліп; але ж, як він сліпий,
Чи міг би він знайти до вас дорогу?
ВАЛЕНТИН
Кохання має двадцять пар очей.
ТУРІО
А я ось чув, що буцімто кохання
Очей не має зовсім.
ВАЛЕНТИН
Для таких
Коханців, Туріо, як ви. Коли
Потворний хто — кохання мружить очі.
Туріо виходить.
СІЛЬВІЯ
Ну, досить, досить! Ось і той синьйор.
Входить Протей.
ВАЛЕНТИН
Привіт тобі, мій дорогий Протею!
Прошу, синьйоро, ствердіть цей привіт
Ласкавою прихильністю своєю.
СІЛЬВІЯ
Його достойність — запорука в тому.
Що він у нас для всіх бажаний гість,
Якщо це справді друг ваш.
ВАЛЕНТИН
Так, синьйоро.
Володарко моя, дозвольте нам
Віднині з ним вам разом слугувати.
СІЛЬВІЯ
Негідна я таких високих слів.
ПРОТЕЙ
О ні, прекрасна панно, навпаки,
Слуга негоден ваших слів ласкавих.
ВАЛЕНТИН
Покиньте говорить, що хтось негоден.
Прийміть, синьйоро, і його до послуг!
ПРОТЕЙ
Вам вірність — то моя повинність, панно!
СІЛЬВІЯ
За вірність вас чекає щира дяка.
Слугу віта негідна господиня.
ПРОТЕЙ
Якби це інший хто сказав, я вмер би!
СІЛЬВІЯ
Тому, що привітав вас?
ПРОТЕЙ
Ні, тому,
Що ви негідною себе назвали.
Входить Туріо.
ТУРІО
Синьйорино, володар мій, ваш батько, хоче побалакати з вами.
СІЛЬВІЯ
Я йду.
Слуга виходить.
Синьйоре Туріо, прошу вас,
Ходім зі мною. Вас, новий слуго,
Вітаю ще раз я і залишаю,
Щоб побалакати могли ви з другом.
Як скінчите — приходьте, ми ждемо.
ПРОТЕЙ
Обидва ми до послуг синьйорини.
Сільвія, Туріо та Спід виходять.
ВАЛЕНТИН
Розповідай, як там ведеться вдома?
ПРОТЕЙ
Здорові всі, привіт тобі від друзів.
ВАЛЕНТИН
А як твої?
ПРОТЕЙ
Здорові і вони.
ВАЛЕНТИН
А як красуня? Як твоє кохання?
ПРОТЕЙ
Мої сердечні справи? Не для тебе:
Не полюбляв раніш ти цих розмов.
ВАЛЕНТИН
Протею, друже, все тепер змінилось!
Мене кохання тяжко покарало
За те, що зневажав його раніш.
Живу, немов якась душа покутна!
З думок не йде мені моя кохана,
І я не їм, нудьгую, день у день
Нема мені просвітлої години,
А ніч по ночі сльози ллю гіркі.
Помстилося кохання за зневагу,
Забрало сон з подоланих очей, —
Вони стоять на варті і пильнують
Над невгамовним серцем цілу ніч!
О друже мій! Кохання — це тиран,
І я йому скоривсь! Тепер для мене —
Немає мук над муки від кохання,
Немає втіх — над радощі його!
Немає балачок поза коханням.
Кохання — все для мене! В слові цім —
Мій сон, обід, сніданок і вечеря.
ПРОТЕЙ
Спинись! В твоїх очах читаю я
Твою судьбу; а твій кумир, звичайно,
Був зараз тут?
ВАЛЕНТИН
Вона — небесний ангел!
О ні, вона — довершеність земна.
Скажи — божественна!
ПРОТЕЙ
О ні, не хочу
Підлещувати їй.
ВАЛЕНТИН
Ну, то мені.
Підлещуй; таж хвала живить кохання!
ПРОТЕЙ
Коли заслаб я на кохання, ти
Мені давав гіркі пілюлі; зараз
Ті ж самі ліки я даю тобі.
ВАЛЕНТИН
Тоді кажи про неї тільки правду;
Якщо і не богиня, то найвища
Вона з усіх красунь, і на землі
Ніхто їй дорівнятися не може!
ПРОТЕЙ
За винятком коханої моєї.
ВАЛЕНТИН
Без винятків, мій друже, як не хочеш
Образи щонайтяжчої завдати
Моїй коханій.
ПРОТЕЙ
Як? То я не можу
Віддать моїй над нею перевагу?
ВАЛЕНТИН
Я й сам твою звеличу: я вшаную
Твою кохану дозволом носити
Шлейф Сільвії, аби земля низька
Не запишалась тим, що поцілує
Її вбрання і раптом не зреклася
Вирощувати квіти запашні
І літніх днів не обернула в зиму!
ПРОТЕЙ
Це що за хвастощі, мій Валентине?
ВАЛЕНТИН
Пробач! Все, що кажу я, — це ніщо,
Коли із Сільвією порівняти,
Всі вищі досконалості — ніщо!
Її краса сіяє самотою.
ПРОТЕЙ
Хай самотою і живе.
ВАЛЕНТИН
О ні!
Нізащо в світі! Ні! Вона моя!
Владаючи цим скарбом, я багатий,
Як двадцять океанів, хай би в них
Був перлами коштовними пісок,
Прозорі хвилі хай були б нектаром,
А золотом — скелясті береги.
Даруй мені, що я забув про тебе,
Збагни — я ввесь захоплений коханням.
Ось щойно з нею вийшов мій суперник;