На розум небагатий він, але
Багатий він на гроші, й через те
Її отець йому дав перевагу;
Тож мушу я за ними поспішатись.
Адже кохання, — знаєш сам, — ревнивеї
ПРОТЕЙ
Ну, а вона ж тебе кохає?
ВАЛЕНТИН
Так.
Ми заручилися, ба навіть більше:
Уже призначено годину шлюбу,
І склав я хитрий план, як утекти нам;
Я влізу по драбині мотузяній
В її вікно. Я вже обміркував.
Сприятливо все склалось, нам на щастя!
Ходім до мене, любий мій Протею, —
Твоя порада стане нам в пригоді.
ПРОТЕЙ
Іди вперед; а я не забарюсь.
Я мушу йти до гавані по речі,
Які лишилися на кораблі;
Я заберу їх і прийду до тебе.
ВАЛЕНТИН
Повернешся негайно?
ПРОТЕЙ
Так, звичайно.
Валентин виходить.
Як світлом ясним поглинають кволе
Чи клином вибивають інший клин,
Так згадка про мою любов колишню
Зітерлася і зникла, мов туман
Супроти сонця нового. Чому б то?
Чи очі то мої, чи захват друга,
Її краса, а чи моя зрадливість
Мені зненацька розум замутили.
Вона красуня, так, але ж красуня
І Джулія, що я її кохаю.
Кохаю? Ні! Кохав колись, давно.
Моя любов свій загубила образ,
Розтанувши, мов лялька воскова
Перед вогнем. Отож у мене в серці
Від неї вже нічого не лишилось.
Здається, я й до друга охолов,
Враз запалившись до його коханки.
О, як шалено маритиму нею,
Коли я ближче знатиму її,
Бо ж і не знаючи, зміг покохати!
Я щойно бачив тільки вроду панни,
І голову стуманено мені.
Коли ж її засяє досконалість,
Ручусь, вона мені засліпить очі!
Вгамуйсь, моя жаго! Скорись! Забудь!
А ні, — звоюй кохану будь-що-будь!
(Виходить)
Там само. Вулиця. Входять Спід та Ланс.
СПІД
Лансе! Честю присягаюсь, ти — бажаний гість у Мілані.
ЛАНС
Не давай фальшивої присяги, любий хлопче; зовсім я не бажаний гість. Я завжди кажу, що чоловік іще не загинув, допоки його не повішено. І ще не бажаний гість у будь-якому місці, допоки не оплачено його рахунку в пивничці та господиня не сказала йому: «Ласкаво просимо до господи!»
СПІД
Ну, то ходімо зі мною, шибайголово, ходімо мерщій до пивнички; там тобі за п’ять пенсів щонайменше п’ять тисяч разів «ласкаво просимо» промовлять. А розкажи-но мені, хитрюго, як розстався твій господар із синьйориною Джулією?
ЛАНС
Ну, що ж! Коли вони навсправжки поєдналися, то роз’єдналися жартома.
СПІД
А вона вийде за нього заміж?
ЛАНС
Ні.
СПІД
Як-то? Адже він з нею побереться?
ЛАНС
Ні, і це не так.
СПІД
Виходить, у них щось поламалось?
ЛАНС
Та ні ж бо! Цілісінькі й здоровісінькі обоє, мов ті рибки в воді.
СПІД
Ну, то як же стоїть справа з ними? В чому ж річ?
ЛАНС
А отак: якщо його річ добре стоїть, то й для її речі все гаразд.
СПІД
Який-бо ти справді оселі Ніяк не доходить це до мене.
ЛАНС
Якщо не доходить, осел не я, а ти. В мою ковіньку швидше заженеш розум, аніж у твою голову.
СПІД
Що ти мелеш?
ЛАНС
А ось глянь.
(Втикає в землю свою ковіньку)
Ну що? Бачив?
СПІД
Ти загнав ковіньку в землю, а не розум у ковіньку.
ЛАНС
Однаково.
СПІД
Скажи мені правду: буде весілля?
ЛАНС
Спитай мого собаку: якщо він скаже «так», — отже, буде; якщо він скаже «ні», — буде; якщо він покрутить хвостом і нічого не скаже, — виходить, однаково буде.
СПІД
Отже, — висновок: весілля буде.
ЛАНС
Ти можеш вивідати в мене таку таємну справу тільки через порівняння.
СПІД
Як не вивідати, аби вивідати. А що ти скажеш, Лансе, про мого господаря? Адже ж він зовсім згорів з кохання.
ЛАНС
Та він зроду-віку здурілий.
СПІД
Який?
ЛАНС
Який, який! Здурілий — он який, як ти й сам його допіру назвав.
СПІД
Ти мене не розумієш, лахудрин ти сину, ослячі твої вуха!
ЛАНС
Ех ти, бовдуре! Не я, а твій пан-господар анічогісінько не розуміє.
СПІД
Я кажу тобі, що мій господар згорів з кохання.
ЛАНС
А я кажу тобі, що мені байдужісінько, — згорів він чи здурів, твій пан-господар! Якщо хочеш піти зі мною до пивнички, — добре; якщо не хочеш, то ти єврей, нехрист і негоден зватися християнином.
СПІД
Чому?
ЛАНС
А тому, що тобі бракує милосердя, щоб почастувати християнина пивом; ну, то йдеш?
СПІД
Та йду вже, йду.
Виходять.