Таємну змову їхню. Спонукала
Мене на це лише любов до вас,
А не ворогування проти друга.
ГЕРЦОГ
Клянуся честю, Валентин довіку
Не знатиме, що викрив змову ти.
ПРОТЕЙ
Ось Валентин; мій пане, прощавайте! (Виходить)
Входить Валентин.
ГЕРЦОГ
Куди ви квапитеся, Валентине?
ВАЛЕНТИН
Даруйте, ваша світлосте, чекає
На мене посланець; він має взяти
Листи мої до друзів. Отже, я
Біжу, щоб швидше їх йому віддати.
ГЕРЦОГ
Листи оті, мабуть, важливі дуже?
ВАЛЕНТИН
Я сповіщаю лиш про те, який
Здоровий я і як живу щасливо
При вашому дворі, мій ясний пане.
ГЕРЦОГ
Ну, то пусте! Побудь зі мною хвильку,
Обговорить з тобою мушу я
Одну таємну особисту справу.
Таж, певно, знаєш ти, що я хотів
Дочку за пана Туріо віддати.
ВАЛЕНТИН
Я знаю, герцогу; то, безперечно,
Чудова партія: жених багатий,
До того ж доброчесний і вельможний,
І в нього є всі якості, які
Для мужа вашої дочки потрібні.
Хіба ж він синьйорині не до серця?
ГЕРЦОГ
Ні, мій синьйоре, — ради з тим немає!
Вона примхлива, вперта, гордовита,
Зухвала, неслухняна, норовлива
Й не визнає повинності; вона
Себе не має за мою дочку
Й мене як батька зовсім не шанує.
Признаюся тобі, що все те разом
В душі моїй любов до неї вбило.
Я сподівався, що на схилі віку
Її любов мене догляне ніжно,
Та помилився й вирішив я сам
Удруге одружитися; нехай
Її бере, хто хоче. Лиш краса
Тепер їй буде посагом за те,
Що батька не схотіла шанувати.
ВАЛЕНТИН
А чим же можу я допомогти вам?
ГЕРЦОГ
В одну прекрасну даму тут, в Мілані,
Я закохавсь, мій друже; на біду ж —
Вона сувора надто, і холодна,
І не звертає жодної уваги
На всю мою старечу красномовність.
Тож я хотів би, щоб на певний час
Ти став мені за вчителя, мій друже,
(Я вже й забув, як упадати слід,
Та й звичаї колишні відмінились),
Навчи ж мене, що маю я вчинити,
Аби прихильно глянули на мене
Моєї дами очі променисті?
ВАЛЕНТИН
Якщо слова безсилі — обдаруйте!
Коштовні речі краще промовляють —
Усі жінки їх вельми полюбляють.
ГЕРЦОГ
Вона назад дарунки відсилає.
ВАЛЕНТИН
Бо удає, немов їх зневажає.
Іще пошліть, і в розпач не впадайте,
Та на любов надії не втрачайте:
В байдужості красуня часом криє
Майбутні любощі і нишком мріє.
Як гнівається, свідчить це якраз —
Здобути хоче більш кохання в вас.
Як прожене вас, нічого боятись:
Самотньою не любить залишатись!
Від неї правди ви не сподівайтесь,
Бо каже: «Йдіть!», а думає: «Лишайтесь».
Хваліть її, на лестощі ловіть;
Хоч і бридка, ви ангелом зовіть.
Невправний той мужчина поміж нами,
Хто б жінки знадити не міг словами!
ГЕРЦОГ
Але ж оцю, що я тобі кажу,
Її рідня давно вже обіцяла
Шляхетному синьйору молодому.
А щоб не залицявсь до неї інший,
Її удень дбайливо стережуть.
ВАЛЕНТИН
То я б ту панну уночі навідав.
ГЕРЦОГ
Таж двері замкнено, а ключ — у схові;
До неї не потрапиш і вночі.
ВАЛЕНТИН
Що ж заважа в вікно до неї влізти?
ГЕРЦОГ
Ох, надто високо її кімната,
А мури застрімкі, і через те
Немае способу до неї влізти,
Не важачи життям.
ВАЛЕНТИН
То я б нараяв
Драбину мотузяну взять з гаками
Й на вежу злізти до нової Геро,
Якщо відважні ви, як той Леандр.
ГЕРЦОГ
Навчи мене, ти ж лицар бездоганний,
Де міг би я знайти таку драбину.
ВАЛЕНТИН
Коли її вам треба, ясний пане?
ГЕРЦОГ
Цієї ночі, бо ж любов, — дитина,
Вона мерщій хапає все, що може.
ВАЛЕНТИН
Годині к сьомій принесу драбину.
ГЕРЦОГ
І ще одно: туди піду я сам;
То як мені драбину ту пронести?
ВАЛЕНТИН
Вона легка, володарю, й не важко
Її сховати під рясним плащем.
ГЕРЦОГ
Під отаким, наприклад, як і твій?
ВАЛЕНТИН
Так, пане мій.
ГЕРЦОГ
Дозволь його помірять,
І я собі такого ж роздобуду.
ВАЛЕНТИН
Тут кожен плащ, володарю, згодиться.
ГЕРЦОГ
Я зовсім розучився їх носити.
Дозволь мені накинути твого! —
(Стягує з Валентина плащ)
Це що за лист?! До Сільвії?! Ого!
Ось і драбина, що мені потрібна!
Прошу пробачення, синьйоре мій,
Але листа я мушу розпечатать.
(Читає)
«Раби мої — думки, всі мрії красні