Зв’язались, щоб в’ялить мене стражданням;
День працею, ніч сумом і риданням,
І труд мій час розділює лишень?
Дню лестячись, кажу; який ти гарний,
Сум украша його, як стане хмарний,
І ніч лещу: як в небесах не стрітиш
Ні зірки, сам ти всю її освітиш!
Та кождий день мій біль довжить, не спинить,
І кожда ніч його ще тяжчим чинить.
***
У твоїй груді всі серця заперті,
Які оплакував я, мов мерців,
В ній зміст любові і любовних снів.
Тих другів, що я мав за здобич смерті.
Чимало сліз жалібних і святих
Любов сердечна з моїх віч вточила,
Як дань мерцям, що їх земля покрила, —
А се їх ти у грудях крив своїх.
Тому ти гріб живучої любові,
Обвішаний вінцями мого жалю,
І кождий дав тобі часть мого паю,
І всі паї — твої тепер…
Всі, кого я любив, живуть у тобі,
А з ними всіми ти живеш у мні.
***
Тиранка ти, о так, така твоя вже вдача,
Як всіх тих, що краса жорстокими зробила;
Бо добре знаєш, що моя душа гаряча
Тебе, мов жемчуг найцінніший, обіймила.
Дехто в лице твоє загляне й обізветься:
«Чого б його зітхать і мучиться так гірко?»
Брехня! Хоч голосно се з уст і не зірветься,
Та я в душі клянусь: «Брехня се, люба зірко!»
Що не фальшиво клявсь, про се мене впевняє
Та тисяча зітхань при згадці про твій вид.
Хто хоче, білий цвіт над все най величає;
У мене чорний — верх над усіма держить.
Та чорна вдача в тебе, ось в чім горе!
І відси, думаю, і йдуть всі поговори.