ГРУМЙО
Ось, на. (Б’є його по вуху)
КЕРТІС
Ну, це я твою байку не почув, а відчув.
ГРУМЙО
Бо це така байка, що до всіх чуттів промовляє, а стукнув я тебе, аби постукатись у вухо, попросити уваги. А тепер почну. Imprimis[7], ми спускалися з одного паскудного пагорка, і пан їхав позаду пані.
КЕРТІС
Удвох на одному коні?
ГРУМЙО
А тобі що до того?
КЕРТІС
Не мені, а коневі.
ГРУМЙО
Ну, як ти краще за мене знаєш, то розказуй сам. Та якби ти не перебив мене, то почув би, як упав її кінь, і як придавив її, і в яку багнюку вона впала, і як її обляпало, і як пан, замість витягати пані з-під коня, кинувся мене лупцювати за те, що її кінь спіткнувся, і як вона брьохала по болоту, щоб відірвати його від мене, і як він лаявся, і як вона благала — мабуть, уперше зроду, — і як я кричав, і як коні повтікали, і як у неї вуздечка порвалась, і як я загубив підхвістя. І ще дуже багато дечого цікавого розказав би, а тепер воно так і забудеться на віки вічні, і ти ляжеш у могилу, не дізнавшись про все те.
КЕРТІС
Як тебе послухати, то він іще норовливіший за неї.
ГРУМЙО
Атож, і ти та всі задаваки тут спізнаєте це на собі, коли він приїде. Та що я балакаю! Клич Натанієля, Джозефа, Ніколаса, Філіппа, Уолтера, Пундика й усіх. Нехай гарненько позачісуються, почистять свої сині лівреї та попідв’язують чепурненько панчохи. Нехай роблять реверанці лівою ногою, а пайовому коневі хай і до хвоста не доторкнуться, поки собі руку не поцілують. Вони всі напоготові?
КЕРТІС
Так.
ГРУМЙО
Клич їх сюди.
КЕРТІС
Агей, ви там, чуєте? Ідіть стрічати пана та лицезріти пані.
ГРУМЙО
Та вона вже й так лицем дозріла.
КЕРТІС
А я хіба що кажу?
ГРУМЙО
А ти кажеш, що в неї має «лице зріти».
КЕРТІС
Та я ж про те, щоб прийшли поглядіти на неї.
ГРУМЙО
Хіба вона дитина, щоб її глядіти?
Входять четверо чи п’ятеро слуг.
НАТАНІЄЛЬ
Здоров був, Грумйо!
ФІЛІП
Ну, живий-цілий, Грумйо?
ДЖОЗЕФ
О, та це ж Грумйо!
НІКОЛАС
Добридень, Грумйо!
НАТАНІЄЛЬ
Ну як, старий?
ГРУМЙО
Здоров був, ти! Живий-цілий, ти? О, та це ж ти! Добридень, ти! Гаразд, привіталися. А тепер, славні мої товариші, у вас усе готове, чин по чину?
НАТАНІЄЛЬ
Усе готове. А пан уже близько?
ГРУМЙО
Ось-ось, уже з коня зсідає, отож ви не… Тихо, бодай вас курка вбрикнула! Я вже чую пана.
Входять Петруччо і Катеріна.
ПЕТРУЧЧО
Де ж ті лакузи? Чи нема нікого,
Щоб стремено подержать, взять коня?
Де Грегорі, Натанієль, Філіпп?
ВСІ СЛУГИ
Ми, пане, тут, ми тут, ми, пане, тут!
ПЕТРУЧЧО
«Ми, пане, тут, ми тут, ми, пане, тут»!
Ви, неотеси, бовдури безмозкі!
Оце ви так хапаєтесь до служби?
Де ж дурень той, що я вперед послав?
ГРУМЙО
Я, пане, тут — і дурень, як і був.
ПЕТРУЧЧО
Селюче, ледацюго, клятий сину!
Чи не сказав я: «Стрінь мене в саду
І все це кодло приведи з собою»?
ГРУМЙО
В Натанієля, пане мій, каптан
Ще недошитий; в Габрієля — капці.
А Пітерові капелюх чорнить
Уже пора, та сажі не знайшлося,
В Уолтера кинджал без піхов досі.
Лиш Рейф, Адам та Грегор молодці,
А решта всі — обшарпані старці.
Одначе всі ми вийшли вас вітати.
ПЕТРУЧЧО
Гайда, поганці, принесіть вечерю.
Слуги виходять.
(Співає)
Де воля, воленька моя,
Де всі мої…
Сідай, Кет, будь як удома. їсти, їсти, їсти, їсти!
Слуги вносять вечерю.
Ну, скоро там? Не супся, люба Кет.
Стягніть із мене чоботи, паршивці!
(Співає)
Один чернець кудись там брів
І на шляху своїм зустрів…
Мармизо, легше! Не звихни ноги!
Ось, на! Із другим будеш бережніш.
(Б’є слугу)
Не супся, Кет. Несіть води! Агов!
Входить слуга з водою; Петруччо не звертає на нього уваги.
А де Троїл, мій пес? Ти, хлопче, йди
Поклич мого кузена Фердинанда.
Один слуга виходить.
Вас познайомити я хочу, Кет.
Де капці, я питаю? Де вода?
Йди, Кет, умийся. Будь як дома тут.
(Перекидає миску)
Навмисне, лобуряко, перекинув?
(Б’є слугу)
КАТЕРІНА
Не гарячіться: не навмисно ж він.
ПЕТРУЧЧО
Ти, лобуряко, клаповухий пень!
Сядь, Кет. В кишках бурчить у тебе, знаю.
Молитву ти прокажеш, а чи я?
Баранина?
1-Й СЛУГА
Еге ж.
ПЕТРУЧЧО
А хто приніс?
ПІТЕР
Та я ж.
ПЕТРУЧЧО
Печеня пригоріла геть.
Ну ж і собаки! Де поганець кухар?
Як ви посміли подавать мені