КАТЕРІНА
Бачу я, що місяць.
ПЕТРУЧЧО
Ні, брешеш ти, це сонце благодатне.
КАТЕРІНА
Авжеж, це сонце, Божа благодать,
А скажеш, що не сонце — то й не сонце.
Думки твої новляться так, як місяць.
Чим ти його назвеш, то тим і буде,
І що воно для тебе, те й для мене.
ГОРТЕНЗІО (вбік)
Давай, Петруччо! Ти вже виграв бій.
ПЕТРУЧЧО
Вперед, вперед! Котитись має м’яч
Туди, куди його покотить грач.
Та помовчім: он хтось до нас прямує.
Входить Вінченцо.
(До Вінченцо)
Добридень, славна пані. Ви куди?
Скажи по щирості, кохана Кет,
Ти бачила коли гарнішу даму?
Воюють рожі з біллю на лиці!
Чи красять зорі небо так чудовно,
Як ці очиці личко неземне?
Красуне-діво, ще раз — добрий день!
Кохана Кет, ну, обніми її!
ГОРТЕНЗІО
(вбік)
Він так старого зіб’є з пантелику,
Що той за жінку матиме себе.
КАТЕРІНА
О юна діво, свіжа й чарівна,
Куди прямуєш ти і де твій дім?
Щасливі люди, що таку дочку
Зростили, і щасливий буде той,
Кому зичливі зорі присудили
Тебе на шлюбне ложе привести!
ПЕТРУЧЧО
Отямся, Кет! Чи ти не одуріла?
Таж це поважний літній чоловік,
У зморшках, сивий, не якесь дівча!
КАТЕРІНА
Пробачте, батьку, помилку мою:
Яскраве сонце очі так сліпить,
Що все мені зеленим видається.
Тепер я бачу: ви поважний дід,
Не гнівайтесь, що схибила я так.
ПЕТРУЧЧО
Атож, шановний пане, і скажіть,
Куди йдете. Як по дорозі нам,
То нас розважить ваше товариство.
ВІНЧЕНЦО
Добродію і ви, весела пані,
Що приголомшили мене вітанням!
Пізанець я, і звуть мене Вінченцо,
А їду я до Падуї — провідать
Свого давно не баченого сина.
ПЕТРУЧЧО
Як звуть його?
ВІНЧЕНЦО
Люченцо, любий пане.
ПЕТРУЧЧО
Щаслива зустріч — а найбільш для нього.
Тепер я можу не лише з поваги,
А й по закону батьком вас назвати.
Сестру моєї жінки — ось цієї —
Ваш син узяв за себе нещодавно.
О, не дивуйтеся і не журіться:
Вона доброзвичайна і багата,
Значного роду, як не глянь — до пари
Найблагороднішому із мужів.
Дозвольте ж, батьку мій, обняти вас,
Та їдьмо швидше в Падую. Люченцо
Зрадіє дуже, коли вас побачить.
ВІНЧЕНЦО
Та правда це чи знову жарти ваші?
Бо ви, здається, залюбки з усіх
Попутників жартуєте в дорозі.
ГОРТЕНЗІО
Ні, ні, це правда — я вас запевняю.
ПЕТРУЧЧО
Ну, їдьмо, пересвідчитесь самі,
Бо наші жарти вас насторожили.
Виходять усі, крім Гортензіо.
ГОРТЕНЗІО
Ну, підбадьорив ти мене, Петруччо!
Коли моя вдова заноровиться —
Ти вже навчив, як повестись годиться.
(Виходить)
Входять Бйонделло, Люченцо і Б’янка.
Гремйо вийшов на сцену поперед них.
БЙОНДЕЛЛО
Тихенько, але хутенько, пане, бо священик уже напоготові.
ЛЮЧЕНЦО
Лечу, Бйонделло.
А ти, може, будеш потрібен дома, то йди.
Б’янка й Люченцо виходять.
БЙОНДЕЛЛО
Ні, я таки спершу припильную, щоб церква була в них уже позаду, а тоді побіжу скільки духу до свого хазяїна. (Виходить)
ГРЕМЙО
Чого це Камбйо все нема й нема?
Входять Петруччо, Катеріна, Вінченцо, Грумйо і слуги.
ПЕТРУЧЧО
Ось, пане, двері — це Люченцо дім.
Мій тесть живе отам, до ринку ближче;
Туди я кваплюсь, тож покину вас.
ВІНЧЕНЦО
Нї, перше в нас ми вип’ємо по чарці.
Я ж, мабуть, можу в сина вас прийняти,
А тут, видать, лаштується бенкет.
(Стукає в двері)
ГРЕМЙО
Вони там чимсь зайняті. Стукайте дужче.
Вінченцо стукає знову.
Учитель, що зображує собою Вінченцо, виглядає з вікна.
УЧИТЕЛЬ
Хто там так гатить, ніби двері хоче вивалити?
ВІНЧЕНЦО
Добродію, синьйор Люченцо вдома?
УЧИТЕЛЬ
Удома, але зараз він не має часу для вас.
ВІНЧЕНЦО
А що, коли я приніс йому сотню чи дві фунтів на потіху?
УЧИТЕЛЬ
Зоставте свою сотню фунтів собі. Поки я живу на світі, вона йому не потрібна.
ПЕТРУЧЧО
От бачте, я ж вам казав, як полюбили в Падуї вашого сина. Слухайте-но, добродію! Жарти жартами, але перекажіть, будьте ласкаві, синьйорові Люченцо, що приїхав з Пізи його батько і стоїть тут біля дверей, хоче з ним поговорити.
УЧИТЕЛЬ
Брешеш. Його батько приїхав з Мантуї й дивиться на вас із вікна.
ВІНЧЕНЦО
То це ти його батько?
УЧИТЕЛЬ