Атож, добродію. Принаймні так його мати каже, коли можна їй вірити.
ПЕТРУЧЧО (до Вінченцо)
Що ж це ви, синьйоре! Куди таке годиться — чуже ім’я привласнювати!
УЧИТЕЛЬ
Держіть цього плутягу! Він, мабуть, надумав когось тут у місті обшахрати, прикрившись моїм ім’ям!
Входить Бйонделло.
БЙОНДЕЛЛО (вбік)
Я бачив їх обох уже в церкві. Дай їм, Боже, щасливого плавання! Та хто це тут стоїть? Мій старий хазяїн, пан Вінченцо! Ну, вклепались ми, пропало все!
ВІНЧЕНЦО (побачивши Бйонделло)
А підійди-но сюди, шибенику!
БЙОНДЕЛЛО
Схочу — підійду, не схочу — не підійду, синьйоре.
ВІНЧЕНЦО
Іди сюди, лобуряко! Ти що, вже забув мене?
БЙОНДЕЛЛО
Я забув вас, синьйоре? Як я міг вас забути, коли я вас оце вперше бачу?
ВІНЧЕНЦО
Ах ти ж мерзотнику! Ти вперше бачиш батька твого пана, Вінченцо?
БЙОНДЕЛЛО
Мого вельмишановного старого хазяїна? Та його я й зараз бачу: онде він з вікна дивиться.
ВІНЧЕНЦО
Та невже? (Б’є його)
БЙОНДЕЛЛО
Рятуйте! Тут якийсь божевільний хоче мене замордувати! (Втікає)
УЧИТЕЛЬ
Сюди, сину! Сюди, синьйоре Баптісто! Поможіть! (Зникає у вікні)
ПЕТРУЧЧО
Кет, люба, станьмо осторонь та подивімося, чим воно скінчиться.
Відходять убік.
Входять учитель, Баптіста, Траньйо та слуги.
ТРАНЬЙО
Хто ви такий, пане, що здіймаєте руку на мого слугу?
ВІНЧЕНЦО
Хто я такий? Ні, це ти скажи, хто ти такий! О безсмертні боги! Ти ба, як вичепурився, негідник! Шовковий камзол, оксамитові штани, кармазиновий плащ, шпичастий капелюх! О, зруйнували мене, геть обдерли! Я вдома ощаджую, як можу, а мій син та його слуга цвиндрять усе в університеті!
ТРАНЬЙО
Та що таке, у чому річ?
БАПТІСТА
Сказився він, чи що?
ТРАНЬЙО
Синьйоре, як по одежі, то ви наче такий статечний літній чоловік, а послухати вас, то — божевільний Яке вам, пане, діло, хоч би я навіть начіпляв на себе перлин та золотих оздоб? Я маю доброго батька, і він дає мені таку змогу.
ВІНЧЕНЦО
Твій батько? Шахраюго, та він шиє вітрила в Бергамо.
БАПТІСТА
Ви помиляєтесь, синьйоре, помиляєтесь. Ану скажіть, будь ласка, як його звати.
ВІНЧЕНЦО
Яй його звати? Ще б пак я не знав! Він із трьох років ріс при моїм домі, і звати його Траньйо.
УЧИТЕЛЬ
Іди геть, дурню навіжений! Його звати Люченцо, і він мій єдиний син, спадкоємець усіх моїх, синьйора Вінченцо, ґрунтів.
ВІНЧЕНЦО
Люченцо? О, він замордував свого пана! Держіть його, я вам наказую ім’ям герцога! О сину мій, сину! Скажи мені, негіднику, де мій син Люченцо?
ТРАНЬЙО
Покличте варту.
Входить дозорчий.
Відведіть оцього божевільного до в’язниці. Пане Баптісто, батьку мій, подбайте, щоб його забрали.
ВІНЧЕНЦО
Мене до в’язниці?
ГРЕМЙО
Стривай, дозорчий. Не веди його до в’язниці.
БАПТІСТА
Замовкніть, синьйоре Гремйо. Я сказав, щоб його відвели до в’язниці.
ГРЕМЙО
Глядіть, синьйоре Баптісто, щоб вас не втягли в якесь непевне діло. Я ладен заприсягтися, що справжній Вінченцо — оце.
УЧИТЕЛЬ
Ану ж заприсягнися, коли насмієш.
ГРЕМЙО
Ні, присягатися не насмію.
ТРАНЬЙО
Ви ще, чого доброго, скажете, що я не Люченцо?
ГРЕМЙО
Ні, я знаю вас як синьйора Люченцо.
БАПТІСТА
Забирайте цього старого блазня! До в’язниці його!
ВІНЧЕНЦО
Отак кривдити та ображати чужинця! Потворо! Негіднику!
Входять Бйонделло з Люченцо і Б’янкою.
БЙОНДЕЛЛО
Ох, усе луснуло: він тут! Не признавайтеся до нього, відмовляйтеся, а то ми всі пропали.
ЛЮЧЕНЦО (стає навколішки)
Пробачте, тату.
ВІНЧЕНЦО
Синку, ти живий?
Бйонделло, Траньйо і вчитель миттю вибігають.
Б’ЯНКА
Пробачте, любий тату.
БАПТІСТА
А за що?
І де Люченцо?
ЛЮЧЕНЦО
Ось він, ваш Люченцо,
Справдешній син справдешнього Вінченцо.
А поки ви усі тут сперечались,
Ми з Б’янкою гарненько повінчались.
ГРЕМЙО
А, змовились і в шори всіх убрали!
ВІНЧЕНЦО
А де ж подівся той поганець Траньйо,
Що так нахабно говорив зі мною?
БАПТІСТА
То що ж виходить? Це не вчитель Камбйо?
Б’ЯНКА
Перемінився Камбйо на Люченцо.
ЛЮЧЕНЦО
Кохання всі ці чудеса творило,
Бо я заради Б’янки помінявся
Ролями з Траньйо, зі своїм слугою:
Він жив у місті під моїм ім’ям,
А я тим часом прямував щасливо
В жадану гавань мрій своїх солодких.
Усе це він робив з мого наказу,
І ви простіть йому, мій любий тату.