А не покірна щирій волі мужа,
Тоді вона — зухвалий бунтівник,
Невдячний зрадник доброго владики.
Соромлюсь я за нерозумниць тих,
Що хтять війни, де слід благати миру,
Владарювати прагнуть, хоч повинні
Служити, і любити, і коритись.
Чому в нас тіло ніжне і слабке,
Нездатне зносить і труди, й знегоди,
Як не на те, щоб серце і душа
Були так само ніжні та ласкаві?
Свавільні й недолугі черв’яки!
І я колись була така пихата,
Незлагідна і розумом, і серцем,
Ніколи не лишалася в боргу
За слово зле чи за сердитий погляд,
Та вже я бачу, що списи у нас
Солом’яні і сила невелика.
А слабкість нашу ні з чим порівняти,
Ми здатні сильних тільки удавати.
Вгамуйте ж ви свій норов, покоріться,
До ніг чоловікам своїм схиліться.
Для прикладу, як мій того захоче,
Я перша поклонюсь йому охоче.
ПЕТРУЧЧО
От жінка! Поцілуй же, Кет, мене.
ГОРТЕНЗІО
Тебе, мій друже, щастя не мине.
ВІНЧЕНЦО
Як любо нам, коли дитина чемна!
ЛЮЧЕНЦО
Зате дружина з норовом — нікчемна.
ПЕТРУЧЧО
Ну, Кет, чи не пора лягати?
Женились троє — двох у шори взято.
(До Люченцо)
Ви вцілили, та виграв я заклад
І вам добраніч побажати рад.
Петруччо з Катеріною виходять.
ГОРТЕНЗІО
Щасливцю, ти приборкав норовливу!
ЛЮЧЕНЦО
І це, повірте, превелике диво.
Виходять.
Сон літньої ночі
Тезей, князь Афінський
Іпполіта, цариця амазонок, заручена з Тезеєм
Егей, батько Гермії
Гермія, дочка Егея, закохана в Лізандра
Лізандр, Деметрій, закохані в Гермію
Гелена, закохана в Деметрія
Філострат, розпорядник розваг при дворі Тезея
Пітер Клинець, тесля (Пролог в інтермедії)
Нік Навій, ткач (Пірам в інтермедії)
Френсіс Дудка, міхоправ (Тізба в інтермедії)
Том Носик, лудильник (Мур в інтермедії)
Робін Замірок, кравець (Місяць в інтермедії)
Гембель, столяр (Лев в інтермедії)
Оберон, король фей і ельфів
Тітанія, королева фей і ельфів
Пак, або Робін Паливода, Горошок, Павутинка, Метелик, Гірчичка ельфи, почет Тезея й Іпполіти
Інші феї та ельфи — слуги Оберона й Тітанії
Місце дії — Афіни і недалекий ліс.
Входять Тезей, Іпполіта, Філострат і почет.
ТЕЗЕЙ
Година шлюбу, красна Іпполіто,
Вже недалеко. Ще чотири дні,
Й новий настане місяць. Та старий
Минає так повільно. Він стоїть
Моїм палким жаданням на заваді,
Мов мачуха або стара вдова,
Що проїдає спадок юнака.
ІППОЛІТТА
Чотири дні у ночі швидко кануть,
Чотири ночі проминуть у снах,
Тоді півмісяць, ніби срібний лук,
Нап’ятий знов у небесах, осяє
Весілля наше.
ТЕЗЕЙ
Філострате, йди —
Збуди афінську молодь до розваг,
Розбуркай жвавий і веселий дух,
На похорони смуток прожени:
Навіщо нам на святі гість блідий!
Філострат виходить.
Мечем тебе здобув я, Іпполіто,
І кривдою здобув твою любов,
Та шлюб я справлю на інакший лад:
З пишнотою, з тріумфом, із гульнею!
Входять Егей, Г е рмі я, його дочка, Л і з а н д р і Дем е т р і й.
ЕГЕЙ
Щасливий будь, преславний князю наш!
ТЕЗЕЙ
Спасибі. Ти чогось хотів, Егею?
ЕГЕЙ
Поскаржитись до тебе я прийшов
На Гермію, оцю свою дочку.
Ось підійди, Деметрію. Владарю,
Це той, кого обрав я їй на мужа.
І ти, Лізандре, підійди. О князю,
А цей моє дитя приворожив.
Ти, ти, Лізандре, вірші їй складав,
Обмінювався знаками любові,
При місяці співав їй під вікном
Облудним голосом пісень облудних,
Підступно закрадався в душу їй,
Обручки плів із кучерів своїх,
Усякі витребеньки дарував:
Сережки, персні, солодощі, квіти —
Усе, що юнь невинну спокушає.
Ти хитрощами серце їй обплів
І обернув дочірній щирий послух
В затятий норов. Славний князю наш,
Коли вона й перед твоїм лицем
Відмовиться з Деметрієм побратись,
То я прошу: дозволь мені вчинити,
Як давній наш закон повеліває!
Вона моя дочка, я пан над нею.
Нехай вона моїй скориться волі
Й за нього вийде, а як ні — помре.
ТЕЗЕЙ
Що скажеш, Герміє? Подумай добре.
Для тебе батько — все одно що Бог.
Це ж він тебе красою наділив,
Немовби виліпив чи вилив з воску,
І владен він тебе переліпити