КАТЕРІНА
Цього вам, пане, нічого боятись:
Душа моя таких не прагне змін.
А хоч би й так, то будьте певні: я
Чуприну б вашу дрюком розчесала
Й під блазня пику вам розмалювала.
ГОРТЕНЗІО
Хай Бог боронить від таких чортяк!
ГРЕМЙО
Хай Бог боронить і мене.
ТРАНЬЙО
(вбік, до Люченцо)
Ну, бачу, тут надивимося дива:
Скажена панна ця чи норовлива.
ЛЮЧЕНЦО
(вбік, до Траньйо)
Зате вже друга, та, котра мовчить,
Чеснот дівочих хоч яку навчить!
Нум тихо!
ТРАНЬЙО
(вбік, до Люченцо)
Правда, пане, надивляйтесь.
БАПТІСТА
Панове, знайте: в мене слово з ділом
Не розминеться. Б’янко, йди додому,
Та не журись, моя дитино мила,
Бо я тебе люблю, як і любив.
КАТЕРІНА
Мазухо татова! Потри лиш очі
Та й зареви, хоча нема причини.
Б’ЯНКА
Потішся, сестро, прикрістю моєю.
Панотче, вашій волі я корюсь.
Мене розважать музика й книжки:
На самоті читати буду й грати.
ЛЮЧЕНЦО
(вбік)
Ти чуєш, Траньйо? Це ж Мінерви мова.
ГОРТЕНЗІО
Такий суворий ви, синьйор Баптісто?
Як жаль, що з наших щирих почуттів
Для Б’янки вийшла прикрість.
ГРЕМЙО
Та невже
У клітку ви посадите її,
Мов сокола, через оцю змію
І Б’янка за її лихий язик
Нестиме кару?
БАПТІСТА
Буде так, панове,
Як я сказав. Іди додому, Б’янко.
Б’янка виходить.
А знаючи, як до вподоби їй
Поезія, і музика, і співи,
Візьму я в дім умілих вчителів
Її навчати. Може, вам, Гортензіо,
Чи вам, синьйоре Гремйо, хтось відомий
З таких людей? Пошліть його до мене.
Людину вправну я прийму ласкаво,
Не поскуплюся для своїх дочок,
Для виховання їх. Бувайте ж, друзі.
Ти, Катеріно, можеш тут лишитись,
Я дещо маю Б’янці ще сказати.
(Виходить.)
КАТЕРІНА
Гадаю, можна і мені піти?
Чи вже за розкладом я маю жить,
Немов сама не знаю, що й коли?
Ет!
(Виходить.)
ГРЕМЙО
Ну й іди — хоч і к дідьчій матері, бо ти така люба та мила, що тебе ніхто тут не затримуватиме. Овва! Не така вже сила в коханні, Гортензіо, щоб воно нам не дозволило бути добрими товаришами в нещасті й достойно витерпіти цей піст. Ми обидва вхопили шилом патоки. Прощавайте ж. Але я з любові до моєї чарівної Б’янки спробую знайти вчителя, щоб навчав її того, що їй до серця, і пошлю його до Баптісти.
ГОРТЕНЗІО
І я зроблю те саме. Та якщо ваша ласка, ще слівце. Хоч сама природа нашого суперництва не дозволяла відвертої розмови, але тепер, поміркувавши, я збагнув: щоб знов дістати доступ до нашої богині й стати щасливими суперниками в коханні до Б’янки, нам треба залагодити одну річ.
ГРЕМЙО
Яку ж, коли ваша ласка?
ГОРТЕНЗІО
Дуже просту, добродію: знайти чоловіка її сестрі.
ГРЕМЙО
Чоловіка? Дідька лисого!
ГОРТЕНЗІО
А я кажу — чоловіка.
ГРЕМЙО
А я кажу — дідька! Невже ти, Гортензіо, гадаєш, що як її батько великий багатій, то знайдеться такий йолоп, що візьме за себе оту зміюку?
ГОРТЕНЗІО
Пхе, Гремйо! Хоч ні вам, ні мені не стало б терпцю витримувати її безнастанне гиркання, та коли як слід пошукати, то знайдуться на світі й такі зухи, що візьмуть її з усіма вадами, аби лиш за нею дали досить грошей.
ГРЕМЙО
Не знаю. Я б волів, щоб мене за той посаг щоранку шмагали на ринку, ніж із такою жити.
ГОРТЕНЗІО
Воно, звісно, правда: чи в камінь головою, чи каменем у голову. Та коли вже Баптістина умова зробила нас товаришами, то зоставаймось ними, поки, напитавши старшій дочці чоловіка, дамо меншій волю для заміжжя, а тоді знову — хто кого. Мила Б’янка! Щасливий той буде, котрий її здобуде! Хто перший добіжить, тому з нею й жить. А ви як скажете, синьйоре Гремйо?
ГРЕМЙО
Я згоден з вами, і я залюбки подарував би найкращого в Падуї коня тому, хто б згодився посватати Катеріну, аби лише поквапився, та швидше її взяв, і в шлюбне ліжко вклав, і з дому геть забрав. Ходімо.
Гремйо й Гортензіо виходять.
ТРАНЬЙО
Скажіть, мій пане, чи можлива річ,
Щоб так кохання захопило вмить?
ЛЮЧЕНЦО
Ох, Траньйо, поки на собі не взнав,
Що правда це, не йняв я віри й сам.
Вона ж неначе квітка, та, що зветься
«Люби-мене», — ну, от я й полюбив.
Тепер тобі по правді признаюсь —
Ти в мене відданий і щирий друг,
Як Анна у цариці Карфагена:
Я млію, Траньйо, я палаю, в’яну,
Я згину, як не матиму її.
Порадь же, Траньйо, — ти, я знаю, можеш,
І поможи — бо ти, я знаю, хочеш.